вчительська

3_imageПедагогiчне спiлкування

Найбільше щастя людини – це можливість

спілкування

А. де Сент – Екзюпері

Все, що представлене в цій статті допоможе вам, шановні колеги переглянути власні стилі спілкування, та, в подальшому, уникнути помилок, досягти кращих результатів. Бо як говориться у відомому вислові: « Інформований – значить озброєний».

Тема обговорення дуже поширена, є багато аспектів спілкування. Але так як найголовніше, що турбує – педагогічне спілкування, ми на ньому і зупинимося більш детально.

Перш ніж розкрити роль спілкування, потрібно ознайомитися трішки з його суттю і через розуміння сутті, ви зможете дати собі відповідь на запитання, яка ж роль педагогічного спілкування у розвитку творчості вчителя. Все, що ми розглянемо в цій статті – чинники розвитку вмінь педагогічного конструктивного спілкування.

Коли педагог намагається побудувати спілкування правильно, він шукає slide_327223_3159996_free-1024x683кращі мотиви впливу; отримує позитивну віддачу від учнів, позитивні результати діяльності, комфортні умови праці і цим самим іде шляхом поліпшення розвитку своєї педагогічної майстерності.

Чи важливо для вчителя вміти правильно спілкуватися? А що ж таке педагогічне спілкування?

Сфера педагогічної праці відноситься до такого виду професійної діяльності, в якому провідну роль відіграє спілкування. Спілкування є основним засобом, через який здійснюється реалізація завдань навчання і виховання. У цьому контексті педагогічне спілкування заключає в собі могутній резерв підвищення професійної майстерності педагога, удосконалення організації педагогічної діяльності і навчально-виховного процесу.

Сьогодні психолого-педагогічна наука переконливо доводить, для того, щоб виховання було ефективним, у дитини необхідно викликати позитивне ставлення до того, що ми хочемо виховати. Особистість може жити і існувати тільки в спілкуванні з іншими особистостями.

Педагогічне спілкування передбачає виконання системи важливих функцій:

  • Обмін інформацією між педагогом та учнями,
  • Міжособистісне пізнання,
  • Організація та регуляція взаємостосунків і спільної діяльності
  • Здійснення виховного впливу
  • Педагогічно доцільна самопрезентація педагога.
    • Учитель у своїй діяльності завжди прагне реалізувати, в першу чергу, всі функції спілкування, тобто – бути і джерелом інформації, і людиною, що пізнає іншу людину або групу людей, і організатором колективної діяльності та взаємовідносин.
      • Педагогічне спілкування сприяє в організації вчителем взаємодії на уроці та поза його межами як цілісного процесу. Не обмежуючись лише інформаційною функцією, воно створює умови для обміну переживаннями, ставленнями, баченням того чи іншого аспекту та предмету уваги, допомагає самоствердженню, само формуванню та становленню дитини в соціумі, колективі, мікрогрупах, забезпечує співробітництво та співтворчість у класі.

За статусом педагог та учні діють з різних позицій: учитель організовує взаємодію, а учень сприймає, залучається до нею та активно співпрацює. З метою активізації учнівської діяльності та його співучасті в педагогічному процесі, необхідно забезпечити суб’єкт –суб’єктний характер педагогічних стосунків, який полягає у рівності психологічних процесів та позицій, взаємній гуманістичній спрямованості, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів та переживань, готовності до сприйняття аргументів співрозмовника, взаємодії з ним.

І лише тоді буде вдалим особистісно-орієнтоване спілкування, коли вчитель буде мати позитивний психологічний портрет.

Структура педагогічного спілкування

Структуру процесу професійно-педагогічного спілкування складають такі чотири етапи:

  1. Моделювання вчителем майбутнього спілкування ( прогностичний етап).
  2. «Комунікативна атака»

— До найефективніших механізмів належать:

-зараження1316209530

-навіювання

-переконання

-наслідування

  1. Керування спілкуванням

На цьому етапі відбувається обмін інформацією, оцінки інформації, взаємо оцінка співрозмовників.

Головне на початку взаємодії вчителя з учнями – встановити цілісний контакт з ними, привернути їх увагу. Досягають цього, насамперед, мовленнєвими засобами.

  1. Аналіз спілкування ( етап само коригування).

Стилі педагогічного спілкування – це усталена система способів та прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їх батьками, колегами по роботі, адміністрацією школи.

Авторитарний – вчитель сам вирішує всі питання життєдіяльності класу, визначає кожну конкретну мету, виходячи лише з власних установок та бачень; суворо контролює виконання будь-якого завдання і суб’єктивно оцінює досягнуті результати. Цей стиль керівництва є засобом реалізації тактики диктату й опіки, і у випадку протидії школярів владному тиску вчителя, веде до конфронтації.

Ліберальний  ( поблажливий, анархічний). Такий стиль спілкування характеризується прагненням педагога не брати на себе відповідальність. Формально виконуючи свої обов’язки, учитель застосовує подібний стиль, намагається самоусунутися від керівництва колективом школярів, уникає ролі вихователя, обмежується виконанням лише викладацької функції. Зазначений стиль є засобом реалізації тактики невтручання, в основі якої лежить байдужість і незацікавленість проблемами шкільного життя. Наслідками такої позиції вчителя є втрата контролю і поваги над школярами, втрата довіри та відкритості у спілкування вчителя з дітьми, погіршення дисципліни, нездатність позитивно впливати на особистісний розвиток учнів.

Демократичний стиль – при ньому вчитель орієнтований на розвиток активності учнів, залучення кожного до розв’язання спільних завдань. Основою керування в даному випадку є опора на ініціативу класу. Цей стиль – найбільш сприятливий спосіб організації реального співробітництва педагога та школярів.

В.А. Кан-Калик пропонує розрізняти стилі педагогічного спілкування залежно від продуктивності та вдалості їх виховного впливу.

  1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. В основі цього стилю – єдність високого професіоналізму педагога та його етичних поглядів. Адже захоплення спільним з учнями творчим пошуком – результат не тільки комунікативної діяльності учителя, але значною мірою його ставлення до педагогічної діяльності в цілому.
  2. Спілкування на основі товариської прихильності. Товариська прихильність – важливий регулятор спілкування взагалі і педагогічної зокрема. А.С. Макаренко стверджував, що педагог, з одного боку, повинен стати старшим товаришем і наставником, з іншого – співучасником спільної діяльності.
  3. Спілкування – дистанція. В системі спілкування та стосунків педагога і учнів запобіжником виступає дистанція. Проте й тут слід дотримуватися міри. Гіпертрофована дистанція веде до формалізації спілкування вчителя і учнів, перешкоджає створенню справжньої творчої атмосфери. Безперечно, дистанція повинна існувати. Але вона має випливати із загальної логіки відносин учителя і учнів, а не диктуватися вчителем. Дистанція виступає як показник провідної ролі вчителя, орієнтується на його авторитет. Перетворення «дистанції» на основу педагогічного спілкування різко знижує загальний творчий рівень спільної діяльності педагога та учнів. Це веде до формування між ними авторитарних стосунків, що з рештою, негативно позначається на результатах виховання.

До спілкування-дистанції нерідко вдаються вчителі – початківці, які бояться учнів і намагаються таким чином утвердити свій авторитет. Проте такий стиль спілкування, як правило, не досягає мети, оскільки дистанція не може бути підставою педагогічного авторитету.

  1. Спілкування-залякування. До цього стилю, теж, звертаються початкуючі вчителі, він пов’язаний в основному з невмінням організовувати продуктивне спілкування на основі захоплення спільною справою адже таке спілкування організувати нелегко, і молодий вчитель нерідко йде шляхом найменшого опору, обираючи спілкування-залякування чи дистанцію у крайньому їх прояві. Стосовно розвитку творчості або можливості здійснення саме виховного впливу на учнів, а не просто ситуативного керування їхньою поведінкою даний стиль спілкування є безперспективним.
  2. Спілкування-загравання – стиль, який, знову ж таки найбільш характерний для вчителів – початківців, він пов’язаний з невмінням організувати продуктивну педагогічну взаємодію. Цей стиль спрямований на те, щоб завоювати хибний, дешевий авторитет у дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики. Він відображає, з одного боку, намагання молодого вчителя швидко встановити контакт з дітьми, бажання сподобатися класові, а з іншого – відсутність необхідної загально педагогічної та комунікативної культури, умінь та навичок педагогічного спілкування, досвіду професійної комунікативної діяльності. Побоюючись спілкування з класом і одночасно бажаючи налагодити контакт з учнями, вчитель зосереджує увагу не стільки на змістовній стороні взаємодії, скільки на проблемах взаємин, які набувають гіпертрофованого значення.

Запорукою продуктивності стилів спілкування педагога є його спрямованість на дитину, захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською технікою, делікатність у стосунках.

holiday-202Мистецтво педагогічного спілкування

Володіння технологією спілкування допомагає педагогу організувати правильну поведінку у конкретній ситуації. Неправильний педагогічний вплив або неправильна форма спілкування, обрана для взаємодії, тобто « технологічна» непідготовленість до спілкування, може привести до конфлікту між учителем та учнями.

До найпоширеніших причин виникнення педагогічних конфліктів у взаємодії « вчитель – учень», « вчитель – учні» належать:

Нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів.

Намагання вчителя будь-якими засобами зберегти свій соціальний статус за рахунок зниження статусу учня.

Оцінювання вчителем не окремого вчинку учня,  а його особистості ( «роззява», «дурень», «нахаба»).

Суб’єктивізм учителя у сприйнятті вчинку учня, недостатня інформованість про його мотиви.

Намагання суворо покарати учня, мотивуючи не тим, що зайва суворість не завадить.

Невміння спрогнозувати наслідки необ’єктивного оцінювання вчинків дітей.

Нездатність до самоконтролю ( роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність).

Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість до себе з боку учнів сприймають як посягання на авторитет.

Брак педагогічних здібностей.

Незадовільна організація роботи у педагогічному колективі.

Застосування покарання без урахування позиції учнів.

Виділяють і негативні стереотипи педагогічної поведінки.

Навіть за напруженішої ситуації учитель повинен пам’ятати мудрість : « Перш ніж грюкати дверима, подумай, як зайдеш знову до класу!»