Типи уроків математики в допоміжній школі

Як ми вже вказували програма з математики допоміжної школи досить деталізована. Але все ж вона не може передбачати оптималь­ного розподілу матеріалу на кожен урок. Таку деталізацію змушений робити сам вчитель. Вона має здійснюватись у напрямку розподілу матеріалу тієї чи іншої теми на частини, тобто на уроки. В цих умо­вах перехід до тематичного планування — єдиний надійний спосіб за­безпечення послідовності й систематичності у вивченні програмного матеріалу. Педагог не може лише на основі річного плану забезпечи­ти оптимальне розташування уроків у відповідності з характером на­вчального матеріалу. Плануючи систему занять на кожну тему, він, так би мовити, бачить у перспективі весь хід її вивчення, проектує процес навчання наперед і уникає стихійності, яка може виникнути без такого планування.

Ефективність тематичного планування залежить від правильного врахування вчителем особливостей уроків, їх типових ознак. Тип уроків — це група подібних за структурою навчальних занять. Типи уроків математики визначаються й відрізняються один від одного в першу чергу тими основними дидактичними цілями, які на них вирі­шуються. Звичайно, кожен урок переслідує не одну, а кілька дидакти­чних цілей. Вони визначаються місцем даного уроку в системі інших, змістом його і рівнем засвоєння знань учнями.

У загальній педагогіці (А.М.Алексюк, С.П.Баранов, Т.А.Ільїна, І.Ф.Харламов та інші) уроки ділять на такі типи: 1) повідомлення но­вих знань; 2) формування й закріплення знань та вмінь; 3) узагаль­нення та систематизації знань; 4) перевірки та оцінки знань, умінь та навичок; 5) комбіновані.

У спеціальній дидактиці автори не дійшли до єдиної типології уроків. Так, В.В.Коркунов у своїх ранніх роботах повністю погоджу­ється з класифікацією, запропонованою спеціалістами загальноосвіт­ніх шкіл.

М.М.Перова у четвертому виданні (1999) свого підручника виді­ляє шість типів уроків: 1) урок засвоєння нових знань; 2) корекції і закріплення нового матеріалу; 3) вироблення практичних умінь; 4) повторення, узагальнення і систематизації знань; 5) перевірки, оці­нки й корекції знань; 6) комбіновані**.

Дещо іншого погляду на класифікацію уроків у допоміжній школі дотримуються дефектологи-методисти України. Так, І.Г.Єременко виділяє шість типів уроків: 1) пропедевтичні; 2) формування нових знань, умінь та навичок; 3) додаткової корекції знань та умінь; 4) сис­тематизації та узагальнення знань та вироблення узагальнюючих способів дій; 5) застосування знань, умінь та навичок; 6) перевірки якості засвоєння знань та вмінь*.

Далі він вказує, що комбінованого уроку в допоміжній школі не потрібно виділяти, адже його ознаки притаманні майже всім типам. Тау підручнику «Олігофренопедагогіка» (1985) виділяє дев’ять типів уроків: 1) пропедевтичні; 2) формування нових знань та прийомів ді­яльності; 3) удосконалення знань та вмінь; 4) систематизації та уза­гальнення знань, умінь та навичок; 5) корекції знань, умінь та навичок; 6) практичні уроки; 7) контрольні уроки; 8) комбіновані уроки; 9) уроки — навчальні екскурсії**. На наш погляд така класифікація найбільш оптимальна, адже дозволяє вчителю вибрати у кон­кретній ситуації найбільш доцільний тип, що дає можливість правильно пояснити, коригувати, закріпити або повторити математи­чний матеріал.

Незважаючи на різноманіття дидактичних цілей одного уроку, зав­жди можна виділити його основну мету. Залежно від неї і від логічно­сті побудови процесу навчання розрізняють кілька типів уроків, а саме:

  1. Пропедевтичні уроки.

На них здійснюється лише підготовка учнів до засвоєння матема­тичного матеріалу. Розрізняють загально-пропедевтичні та тематико-пропедевтичні уроки. Загально-пропедевтичні уроки проводяться на початку 1-го класу. їх завдання:

а) ґрунтовно вивчити учнів для уточнення діагностичних даних, виявити рівень їхнього загального розвитку, обсяг уявлень і знань про навколишній світ, готовність до шкільної діяльності;

б) навчити учнів орієнтуватись у класній і шкільній обстановці;

в) коригувати недоліки сприймання, уваги, пам’яті та інших пси­хічних процесів;

г) прищеплювати навички навчальної діяльності, уміння організовуватись, узгоджувати свої дії з діями інших;

д) долати індиферентне ставлення до навчання взагалі і математи­ки зокрема, як до найбільш складної дисципліни у допоміжній школі, розвивати цікавість до неї, позитивні емоції та мотиви.

Тематикопропедевтичні уроки проводяться перед вивченням скла­дної теми або розділу з метою підготовки учнів до її кращого сприй­мання. Вчитель дає їх тоді, коли для засвоєння навчальної теми потрібна попередня підготовка школярів, введення їх у коло ідей і по­нять. У структурному відношенні вони мало чим відрізняються від загальнопропедевтичних. І ті, й інші не мають загальної чіткої окресленості.  Тематикопропедевтичні відрізняються лише тим, що вся пропедевтична робота на них тісно пов’язується з вивченням найбли­жчої навчальної теми, наприклад, «Звичайні дроби».

Структура пропедевтичного уроку: 1) організація учнів на урок; 2) актуалізація власного практичного досвіду школярів; 3) актуаліза­ція знань із теми, яку планується вивчати; 4) знаходження аналогії між знаннями та практичним досвідом, робота над темою; 5) корек­ція і  первинне  закріплення  актуалізованих  знань  з  даної теми; 6) вирішення практичних завдань; 7) фронтальне закріплення актуа­лізованих знань; 8) підведення підсумків уроку.

Потрібно зазначити, що в старших класах при проведенні тематикопропедевтичних уроків перед підведенням підсумків проводиться робота над поясненням домашнього завдання, а в пропедевтичний період домашнього завдання не задається.

  1. Уроки на подачу нового матеріалу.

На кожен урок даного типу об’єм нових знань розраховується на 10-15 хвилин у молодших, і до 25 хвилин — у старших класах. При цьому вчитель має використовувати достатню кількість наочності, адже в іншому випадку розумово відсталі матеріал не усвідомлять. У кращому разі вони його можуть механічно завчити і використовувати лише в окремих, добре їм знайомих ситуаціях. Перенесення цих знань у нові умови відбуватись не буде. Під час формування нових знань вчитель надає школярам допомогу у встановленні взаємозв’яз­ків між минулим і вже вивченим новим матеріалом.

Урок даного типу має таку структуру: 1) організація учнів на урок; 2) перевірка домашнього завдання; 3) усний рахунок; 4) пропедевтич­на підготовка учнів до сприймання нового матеріал}’ (актуалізація набутих знань, необхідних для сприймання нової теми); 5) повідомлення теми і мети уроку; 6) повідомлення нових знань; 7) первинне закріплення і корекція; 8) домашнє завдання; 9) підве­дення підсумків. Його структура може містити і деякі зміни. Так, в окремих випад­ках недоцільно включати в нього перевірку домашнього завдання, ус­ний рахунок, пропедевтичну підготовку до сприймання матеріалу.

  1. Уроки удосконалення знань та вмінь.

Основне завдання цих уроків — поглиблення і розширення матема­тичних знань, вироблення в учнів необхідних для практичної діяль­ності умінь та навичок.

Вони мають таку структуру: 1) організація учнів на урок; 2) пере­вірка домашнього завдання; 3) усний рахунок; 4) актуалізація опор­них знань, умінь та навичок (виконання учнями завдань для відтворення раніше вивчених прийомів); 5) напівсамостійні і самостійні вправи на застосування знань у стандартних ситуаціях (вправи за зразком); 6) вправи за завданням вчителя на вироблення вмінь пе­реносити опорні знання в нові ситуації; 7) домашнє завдання; 8) під­ведення підсумків.

  1. Уроки систематизації та узагальнення знань.

Основне завдання цих уроків — об’єднання розрізнених математи­чних знань, засвоєних протягом певного періоду в єдину систему. На­явність таких уроків у допоміжній школі обумовлюється тим, що на них вчитель об’єднує невеликі об’єми матеріалу однієї теми в єдину систему. Оскільки тема вивчається протягом кількох уроків і врахову­ючи те, що розумово відсталим учням притаманна здатність до швид­кого забування, що створює певні труднощі для формування єдиної системи математичних знань, ці уроки покликані систематизувати і узагальнити знання школярів. Вони плануються вчителем у години, які в програмі виділені на повторення матеріалу.

Вони можуть мати приблизно таку структуру: 1) організація учнів на урок; 2)  перевірка домашнього завдання; 3) повідомлення теми і мети уроку; 4) всебічна перевірка, відтворення і узагальнення знань; 5) узагальнення знань учнів вчителем; 6) домашнє завдання; 7) підве­дення підсумків.

  1. Уроки корекції знань, умінь і навичок.

У них особливе призначення, адже вони вирішують специфічні для даної школи завдання — виправлення недоліків засвоєння знань, первинну їх корекцію і закріплення правильних алгоритмів роботи з математичним матеріалом. Під час пояснення нового матеріал}’ у вчителя часто не буває цілковитої впевненості в тому, що учні адеква­тно зрозуміли його пояснення і засвоїли матеріал. Тому, перш ніж пе­рейти до закріплення, необхідно організувати роботу з виявлення недоліків у їхніх знаннях з метою запобігання неправильного закріп­лення і подальшого використання на наступних заняттях або в прак­тичній діяльності. На цих уроках вчитель повторно звертається до вже вивченого матеріалу, уточнює знання школярів, виявляє прогали­ни у них.

Урок даного типу може мати приблизно таку структуру: 1) органі­зація учнів на урок; 2) перевірка домашнього завдання; 3) усний ра­хунок; 4) повідомлення теми і мети уроку; 5) актуалізація опорних знань та вмінь (виконання завдань учнями під контролем вчителя з метою виявлення неточностей, які потребують корекції); 6) корекція неправильно засвоєних знань; 7) об’єднання коригованих знань в єдину систему; 8) тренувальні вправи (закріплення знань) 9) домаш­нє завдання; 10) підведення підсумків.

  1. Практичні уроки.

Інколи вчитель математики може проводити уроки на вимірюван­ня і креслення об’єктів у масштабі, виготовлення геометричних фігур і тіл, визначення їхнього периметр)’, площі, об’єму тощо. Вони мо­жуть проводитись у формі практичних занять.

Наведемо приблизну структуру уроку даного типу: 1) організація учнів на урок; 2) повідомлення теми і мети уроку; 3) пояснення за­вдання учням; 4) актуалізація необхідних знань для виконання робіт; 5) виконання учнями завдання; 6) первинна перевірка робіт учнів ви­кладачем; 7) домашнє завдання; 8) підведення підсумків. Потрібно зазначити, що в процесі самостійного виконання завдань вчитель постійно контролює діяльність учнів, при необхідності надає їм допомогу. Також педагог повинен врахувати індивідуальні здібно­сті школярів і підготувати їм завдання відповідного типу.

  1. Урок перевірки знань, умінь та навичок.

Перевірка знань учнів проводиться вчителем практично на кожно­му уроці з математики як у формі усного опитування, так і у формі виконання невеликих за обсягом письмових завдань. Такі письмові роботи у молодших класах повинні тривати не більше 15, а у стар­ших — 25-30 хвилин. Але для перевірки знань учнів з тієї чи іншої ва­жливої теми або розділу, визначення ефективності використовуваних педагогом форм і методів роботи, в кінці чверті, півріччя і навчально­го року обов’язково проводяться спеціальні уроки у вигляді виконан­ня контрольних робіт.

Для школярів, які працюють за індивідуальною програмою конт­рольна робота складається у відповідності з їхніми можливостями. Реалізація диференційованого підходу до учнів під час перевірки ко­нтрольних робіт проводиться шляхом підбору завдань, різних як за складністю, так і за об’ємом, у відповідності з індивідуальними здіб­ностями школярів.

Письмові контрольні роботи діляться на однорідні (школярам про­понується лише розв’язувати задачі, проводити обчислення прикла­дів або виконувати завдання геометричного змісту) і комбіновані, на яких вони одночасно працюють над арифметичним і геометричним матеріалом. Контрольна робота повинна бути обов’язково перевіре­на, оцінена і проаналізована.

Урок даного типу може мати приблизно таку структуру: 1) органі­зація учнів на урок; 2) повідомлення мети уроку; 3) ознайомлення зі змістом завдань і інструктаж школярів щодо виконання; 4) контроль за самостійною роботою учнів; 5) організоване закінчення роботи.

  1. Комбіновані уроки.

Комбіновані уроки своєю метою ставлять вирішення двох і більше освітніх завдань і передбачають використання декількох видів робо­ти. У допоміжній школі вони отримали найбільше розповсюдження. Їхня популярність, на думку І.Г.Єременка*, пояснюється тим, що на них дається невелика кількість нового матеріалу і звільняється час для вирішення інших дидактичних завдань, для внесення в діяльність школярів різноманітних вправ, які підвищують їхню цікавість і забез­печують оптимальний рівень пізнавальної активності і працездатнос­ті протягом всього уроку. Вони також дають можливість педагогу творчо підходити до навчального процесу під час підготовки заняття.

Уроки цього типу можуть мати приблизно таку структуру: 1) орга­нізація учнів на урок; 2) перевірка домашнього завдання; 3) усний ра­хунок; 4) актуалізація раніше набутих знань; 5) підготовка учнів до сприймання нового матеріалу; 6) повідомлення теми і мети уроку; 7) повідомлення нових знань; 8) первинне закріплення під керівницт­вом вчителя; 9) корекція отриманих математичних знань, умінь і на­вичок; 10) закріплення раніше вивчених знань у процесі вирішення прикладів і розв’язання задач; 11) самостійна робота учнів; 12) вико­нання вимірювальних і креслярських робіт; 13) повторення, система­тизація та узагальнення знань; 14) використання знань у нових ситуаціях; 15) домашнє завдання; 16) підведення підсумків.

Безумовно, всі ці етапи не можуть бути включені в один урок ма­тематики. В той же час поєднання декількох форм роботи робить йо­го достатньо ефективним і визначається його дидактичною метою.

  1. Уроки-екскурсії.        

Екскурсія — одна із форм організації навчально-виховної роботи, в тому числі і на уроках математики. Метою такого заняття може бути спостереження за кількісними змінами, проведення збору числового матеріалу, вимірювання геометричних об’єктів, обчислення перимет­ру, площі певних ділянок, накопичення предметів оточуючої дійснос­ті для проведення над ними обчислень тощо. Крім того, на ній закріплюють теоретичні знання безпосередньо у природному середо­вищі, вчаться оперувати ними у соціальному середовищі, пов’язувати знання з практичною діяльністю.

Математична екскурсія може проводитись як на початку вивчення великої теми або розділу (метою її є підготовка до сприймання навча­льного матеріалу, актуалізації наявних знань і досвіду школярів), в середині (часткова перевірка вже отриманих знань, поповнення мате­ріалу і визначення ефективності прийомів, які використовував в про­цесі роботи педагог на рівень знань учнів), в кінці (для закріплення, поглиблення і розширення знань, пристосування теоретичних знань до практичної діяльності). Її необхідність визначається вчителем.

До математичного уроку-екскурсії вчитель повинен підготуватись заздалегідь, визначити місце її проведення, час, необхідний для ефек­тивної роботи учнів, завдання, індивідуальні здібності школярів.

Наведемо приблизну структуру уроку-екскурсії: 1) організаційний момент; 2) повідомлення мети і завдань екскурсії; 3) ознайомлення з маршрутом; 4) організований перехід від школи до місця екскурсії; 5) організація роботи школярів на екскурсії; 6) підведення підсумків екскурсії вчителем; 7) домашнє завдання; 8) організоване закінчення екскурсії і повернення до школи.

Плануючи екскурсію вчитель повинен чітко уявити собі її мету, продумує, чим буде займатись кожен школяр, визначити матеріал, доступний для кожного учня. Перш ніж вести школярів до об’єкта спостереження його відвідує педагог. Екскурсія на виробництво обо­в’язково передбачає знайомство школярів з технікою безпеки. Якщо під час її проведення планується залучення екскурсовода — його не­обхідно попередити про можливості розумово відсталих учнів, озна­йомити з методикою пояснення матеріалу.

Перед проведенням екскурсії складається її план. В процесі екску­рсії перед учнями ставляться конкретні завдання з урахуванням мож­ливостей кожного з них. Причому завдання можуть мати як індивідуальний, так і мікрогруповий характер. Самостійну роботу педагог постійно контролює і у випадку необхідності надає допомо­гу. Перед нею організовується бесіда, на якій потрібно познайомити школярів з об’єктом спостереження, його метою, окреслити завдання, які будуть ставитись перед ними в цілому. Після екскурсії організову­ється підсумкова бесіда, на якій вчитель виявляє, що спостерігали школярі, що нового дізнались, підсумовує виконання запланованих завдань, робить доступні висновки. Отриманий числовий матеріал обов’язково включається в наступні уроки.

Кожен етап екскурсії обмежений у часі. Вона повинна тривати не більше однієї години. На саму математичну роботу дається від ЗО до 45 хвилин. Під час її проведення, в залежності від характеру і склад­ності матеріалу, може організовуватись і відпочинок учнів, який до­цільно використати для проведення цікавих ігор, вікторин тощо.