Спогад на все життя

Одного разу вчителька математики з Міннесоти дала учням таке завдання: скласти список класу, подумати, що найбільше подобається в кожному з однокласників, і записати ці якості навпроти його прізвища. В кінці уроку вона зібрала списки.

Це було в п’ятницю. За вихідні вона опрацювала результати і в понеділок роздала кожному учневі листок, на якому перерахувала все те хороше, що помітили в ньому однокласники.

Хлопці читали, то тут, то там чути шепіт: «Невже це все про мене? Я і не знав, що мене так люблять ». Вони не обговорювали результати в класі, але вчителька знала: вона досягла мети. Її учні повірили в себе.

Через кілька років один з цих хлопців загинув у В’єтнамі. Його ховали на Батьківщині, в Міннесоті. З ним прийшли попрощатися друзі, колишні однокласники, вчителі. На поминках його батько підійшов до вчительки математики:

— Я хочу показати вам дещо. — З гаманця він дістав складений учетверо, потертий на згинах листок. Було видно, що його багато разів читали й перечитували. — Це знайшли в речах сина. Він не розлучався з ним. Впізнаєте?

Він простягнув їй папірець . Це був список позитивних якостей, які помітили в його синові однокласники.

— Я вам дуже дякую, — сказала його мати. — Наш син так цим дорожив.

І тут сталося дивовижне: один за іншим однокласники діставали такі ж листки. Багато з них, завжди, тримали їх при собі, в гаманцях. Хтось навіть зберігав свій в сімейному альбомі. Один з них сказав:

— Ми всі зберегли ці списки. Хіба можна таке викинути?

З книги авторів: Гері Чепмен, Росс Кемпбелл