батьківська

3_imageРоль батька в сім’ї як вихователя

(Лекція для батьків)

                Почесна і відповідальна місія батьків – виростити дітей здоровими, життєрадісними, високоідейними, духовно багатими людьми, гідними членами суспільства.

                Як мати, так і батько мають однакові права і обов’язки щодо своїх дітей. Найважливішим завданням їх є виховання дітей .

                Від батьків величезною мірою залежить доля дітей. Нерідко доводиться чути, що розумна і любляча мати за всіх умов виростить дитину здоровою, бадьорою, життєрадісною. А якщо мати нерозумна, нікчемна, то й дитина нещаслива.

                У створенні сім’ї, організації і духовному зрості її велика роль належить батькові. Суспільству не байдуже сфера сімейних відносин. 6ніхто не примушує до вступу в шлюб, але всякий повинен бути примушений підкорятись законам шлюбу, коли він взяв на себе шлюбні обов’язки.

                Якщо батьки хочуть, щоб у них народилася нормальна і здорова дитина, вони не мають права отруювати свій організм алкоголем і тютюном.

                Відомо, що ще римляни стверджували: « П’яниці породжують п’яниць» . У стародавньому Римі заборонялось вживати будь який алкоголь до тридцяти років. Одне слово, здорове покоління народжується від здорових, міцних людей.

                Чоловіча міцна рука… Такий термін в педагогіці не зустрічається. Але в otec_odinochkaповсякденному житті його дуже часто можна зустріти. І там, де ця рука відчувається діти говорять : «Я пишаюсь своїм батьком. Я знаю, що він  не зробить нічого такого, щоб принизило чи образило мене. Він ніколи не вчинить те, що принизить його людську гідність, та його авторитет в моїх очах.» у нинішніх сім’ях, як правило дітей небагато, тому батькам належало б краще їх знати, тобто інтереси, захоплення та заняття власних дітей . Та, як свідчить практика, однозначне твердження в даному випадку було б недоречне. Адже, якщо учень не знає де працює його батько, то немає ніякого сумніву, що батько теж не знає чогось про свою дитину. Очевидно, контакти між ними настільки обмежені, інтереси настільки не співпадають, що про жоден зворотній зв’язок не може бути й мови.

                Перший вихователь і вчитель дитини, взагалі, перша людина в її житті, яка постає перед нею – мати. Це абсолютно природно. Мати ще довго, а може й на все життя, залишається для неї першою та основною постаттю.

                Місце матері у пізнанні і вихованні дітей більш усталене, ніж батька. Справді – яка його роль? Традиційна – забезпечувати матеріальне благополуччя сім’ї. це потрібно і важливо, хоч переважна більшість матерів не бажає залишатися вдома і теж працює, робить свій, досить істотний, внесок у сім’ю. Та все ж таки, головна та першочергова роль батька також має бути вихователем для дітей.

                Характерне для нашого часу значне зниження та нівелювання цих основних ролей.

                Приємно і корисно, коли молоді батьки водять малят на прогулянку, при цьому тісно з ними спілкуючись, пояснюючи все, що відбувається навколо, розповідаючи про оточуючий світ, відвідують театри , кіно , цирк, зоопарк, розважальні дитячі заклади та заходи, спільно з дітьми. Цим самим поширюючи світогляд дитини, привчаючи її до вміння бачити навколишню красу, співчувати, бути добрим, соціально адаптованим, поширюючи словниковий запас дитини.

                А. С. Макаренко наголошував : «Ви виховуєте дитину в кожний момент вашого та її життя, навіть, коли вас немає вдома». Як ви одягаєтесь, як розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як поводитесь з друзями або ворогами, як ви смієтеся, читаєте , які фільми дивитесь – все це має для дитини величезне значення. Дитячий життєвий досвід ще дуже малий, ви є для дитини постійним прикладом, еталоном поведінки, бо іншого вона не бачила і не має. Найменші зміни в тоні, голосі дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх навіть не помічаєте.

                У педагогічній літературі багато говориться про єдність батьківських вимог та методів у вихованні дитини. Правильно вказується, що в сім’ї  неприпустиме таке положення, коли батько проводить свою лінію, а мати – свою, або ставлення до якоїсь дитини одне, а до другої – інше. Мати повинна постійно підтримувати авторитет батька в очах дитини, не критикувати його та його дії в присутності дитини, теж саме й батько повинен робити. Для здорового повноцінного психологічного розвитку дитини, для її адекватної соціальної адаптації в суспільстві, колективі потрібні як батько так і мати. Хтось для них більший авторитет, а хтось – менший. Вони не просто розмовляють, а діляться власними думками, переживаннями, мріями, таємницями.

                Батьки – звичайні люди, тому ніщо людське їм не чуже. Є в них вади, роблять вони й помилки. Але ж не помиляється лише той, хто нічого не робить. Нерідко можна спостерігати, як молоде подружжя делегує свої обов’язки по виховання та утриманню власних дітей н а своїх батьків і матерів. Обоє ще зовсім молоді і їм не хочеться відмовлятися від усіх принад життя: піти в театр, кіно, десь відпочити, поїхати з друзями на відпочинок, де малюк буде заважати розважатися, зайнятися у вільний час особистими справами, від яких він відволікатиме, а в умовах нинішньої економічної кризи, так і взагалі, батьки завантажені пошуками заробітку та роботи, їм не вистачає часу на просте спілкування з дітьми. Непоодинокі випадки розлучення з дитиною надовго, бо причини серйозні: відрядження тривалі, зайнятість на роботі, відсутність житла. Та і в театр хочеться ходити, і з друзями зустрічатися. А головними вихователями стають у таких випадках бабусі та дідусі.

                Немає нічого поганого в тому, що дошкільник росте під наглядом як батьків, так і дідусів чи бабусь. Найстарші в сім’ї , вони виростили і вивели в люди своїх дітей і зуміють знайти з онуками душевні контакти. Однак погано, коли молоде подружжя при цьому забуває, що батьки – вони, а не бабусі і дідусі, і що саме вони відповідають і перед своєю совістю і перед державою за виконання своїх батьківських обов’язків .

                Величезне зло – зруйновані сім’ї . Чому вони руйнуються – предмет окремої розмови. Та от сім’я розпалася, а в ній – діти. І в них, як у всіх малюків на світі, повинні бути сьогоднішня і завтрашня радість, їх треба ростити, дати путівку у велике життя.

                А як вони ростуть? Хто їх виховує? Де як отримується. Частіше від дитини, від якої відцурався батько, мати робить усе, щоб не позбавити її домашнього комфорту та затишку, і людського тепла,  щоб дитина не відчувала власної неповноцінності через перебування в неповній сім’ї. навіть, коли батько перебуває невідомо де, ховається і цурається власної дитини, аби не сплачувати аліментів, не говорячи вже про те, що, згідно з чинним законодавством він має приймати участь у розвитку, навчанні, лікуванні та оздоровленні дитини, її утриманні. Трапляється, що й на плечі батька лягають такі ж турботи : у матері, що вирішила будувати нову сім’ю, вже немає місця в серці для дитини від зруйнованого розірваного шлюбу. Буває, що вона, чомусь заважає батькові й матері, і ті ніяк не можуть вирішити, домовитися, куди ж її прилаштувати, на чиї руки відправити.

                Найголовніший обов’язок батьків – виховувати своїх дітей справжніми людьми, які по- справжньому цінують і люблять усе красиве й чисте.

                А де, у кого вчаться майбутні громадяни такої любові?

                Насамперед у життя. Вчаться з раннього дитинства, і велику роль у цій науці відіграють взаємні батьківські почуття… Любов один до одного, пронесена через усе життя, допомагає їм виховати надійну зміну. В сім’ї ніхто не має права жити безоглядно, коли, приміром, батько скаржиться « не розумію, що сталося з сином: був такий відвертий, завжди звертався за порадою, а тепер мовчить про все, нічого не розповідає» — він уже десь припустився , безоглядності, допустив помилку у спілкуванні з дитиною, втратив її довіру.

                У деяких батьків існують деякі приблизні уявлення про якісь типи поведінки дитини: вдома вона одна «золота», а в школі з нею неможливо впоратися, або у школі не нахваляться, а вдома нічого не бажає робити, з нею неможливо спілкуватися, на прохання та зауваження зовсім не реагує, грубіянить, зовсім « від рук відбився». Таке буває. Тільки немає тут різних типів поведінки, а справа вся в неоднакових умовах і різних вимогах та підходах до спілкування з дитиною.

                Обов’язки  по вихованню дітей у батька ніяк не менші, ніж у матері. І хибна думка про те, що батько не може бути чуйним та ніжним з власним сином, що він повинен бути жорстким, незламним і не «сюсюкатися» ні в якому випадку, а особливо цього не можна допускати у спілкуванні з сином, бо той може вирости не «чоловіком», слабкодухим. Це зовсім не так – як мати, так і батько, повинні проявляти чуйність, ніжність, тактовність з власними дітьми, зважати на їх думку, право на свободу та відпочинок, зважати на бажання дитини і лише в такому стилі вихованні, батьку можуть розраховувати на любов , відвертість дитини. Йдеться про психологічний догляд, як про необхідну складову формування соціально адаптованої підростаючої особистості. Виховна роль батька ще більше поширюється , коли в сім’ї виховуються хлопчики. Така вже незбагненна людська природа, що хлопчики більше тягнуться до чоловіків, а дівчатка – до матерів, жінок. Щоправда, не завжди, але ця тенденція помітна. Вона перетворюється у болючу нагальну проблему для підлітків, що з різних причин залишаються без батька. Саме тоді хлопчики шукають собі «покровителів», яким могли б довіритися і які принагодно могли б захистити.

                Не слід забувати й те, що у стосунках по-між статтями є й інтимне, яке хлопчик швидше відкриє батькові, а дівчинка – матері, про що уважному батькові легше із психологічних і етичних міркувань довідатися у сина, а чуйній і проникливій матері – у доньки.

                Не «лізучи» в душу дитини, не прагнучи «вивернути»  її, інколи не завадить знати і щось потаємне у дитячому житті.