«Підслухані» історії

Ми цінуємо любов, гумор, добрі вчинки, та й взагалі все, що приносить людям щастя, і вважаємо, що про такі речі обов’язково потрібно розповідати.

Ось і на цей раз ми знайшли 15 чудових (а головне, життєвих) історій, про які неможливо мовчати.

Відчуваю себе найщасливішою донькою на землі. Батьки постійно творять якусь … ось і слово не підбереш. Наприклад, коли мама вночі йде в туалет або попити води, батя підскакує, оперативно вивалює їй під ковдру гору книг або журналів, наверх кошака і заправляє її бік ліжка покривалом. Рівнесенько! І як ні в чому не бувало лягає типу спати. Приходить мама, бачить всю цю …, з криком: «Уб’ю, старий пердун!» — Стягує з нього ковдру і кидається подушкою. Вони так бісяться хвилин п’ять-сім, цілуються і лягають спати далі. Мамі — 50, татові — 55. Хто там говорив, що дорослішати повинні всі?

Розмовляю з сином, 6 років:
— Андрій, назви прикмети осені.
— Ну пташки відлітають, листочки з дерев облітають, шини на зимові міняти треба.
— А Прикмети Зими?
— Сніг іде, а шини міняти вже не треба.
Я в істериці.
— Ну а навесні що у нас?
— Пташки прилітають, листочки розпускаються … ШИНИ ЗНОВУ ТРЕБА МІНЯТИ!
Мужик зростає!

Мій кіт врятував мені життя. Приймала ванну, він лежав в раковині і дрімав. Коли зрозуміла, що вода остигає, встала і відкрила кран з гарячою водою. Посковзнулася і впала. Прокинулась від того, що хтось мене б’є по обличчю. Виявляється, втратила свідомість і майже вже тонула, а котенька сидів на бортику, кричав і відчайдушно бив мене передніми лапами, щоб прокинулася.

Дoньці 4 року, дуже любить, коли гуляємо містом, слухати музикантів вуличних і кидати їм монeтки. На дняx так гуляли і наpвались на барабанщиків: дoнька хвилин 20 пеpeд ними танцювала, спуcтила весь дріб’язок. Koли відходоли від них- кожнoму пo цукерці видала. Хлопці були щасливі.

Поїхала вчитися за 2 тисячі км від батьків. Розмовляю з мамою по телефону, чую на задньому плані дитина якась плаче. Виявилося, тато зображує тюленя, щоб я не сильно нудьгувала.

Вечір. Київський вокзал. Купую квиток на електричку. У гаманці 28 гривень — рівно на квиток. Тут автомат ковтає гривню і не відображає її. Нишпорю по кишенях у пошуках ргривні. Голосно кажу: «Блін, і де гривню візьму?!» Відповідь з-за спини: «Великий брат допоможе тобі». Повертаюсь, поруч бомж і простягає мені гривню. Ось! А кажуть доброти не буває!

Я абсолютно не люблю його жахливий суп. Але, коли він його готує, я мовчки їм і посміхаюся. Адже одного разу, прийшовши раніше з роботи, я побачила, з якою любов’ю і з яким милим виразом обличчя він вирізав з морквини сердечка. Суп жахливий. Але любов велика.

Сиділи з подругою в кафе на літньому майданчику після спекотного літнього дня, дув легкий прохолодний вітерець. Пили вино і розмовляли про життя. Потрібно відзначити, що подруга у мене дуже симпатична. Тут офіціант приносить їй записку від хлопця через кілька столиків від нас: «Познайомимося? «Так» — посмішка, «ні» — сальто назад ». Ну звідки ж йому було знати, що вона кандидат в майстри спорту з акробатики.

Мама подарувала мені відросток якоїсь квітки і сказала, що, коли він зацвіте, я зустріну свою долю. Вчора його зжер кіт. Задумалась …

У 2009 році усиновили дитину з будинку малятка. Йому було 3,5 року. Так як там не дають багато солодкого, дитина не знала смаку цукерок. І ось ми в супермаркеті, і я кажу синові: «Ось тобі кошик — бери, що хочеш. Можеш покласти все-все-все. Куплю що скажеш ».
І він вибрав з усього магазину пачку чаю, пачку сушок і «кіндер». Сказав, що цього йому вистачить.
До сих пір попросить грошей на кишенькові витрати — купить і несе всі додому. Кажу: «Їж сам!» Марно. Каже, треба поділитися.

На Хелловін вмовляли подругу піти з нами в бар. Вона не дуже любить тусовки, і костюм лінь було вигадувати. У підсумку умовили. Одягла халат, накрутила бігуді, взяла плюшевого ведмедика і пухнасті тапки. Була зіркою вечірки, посіла друге місце на конкурсі костюмів, народ з нею фотографувався.

Вступила до вузу, довелося їздити на електричці зі свого міста і на метро. В першу мою поїздку сподобався хлопець. До метро від електрички буквально наввипередки бігли. Переглядалися постійно. Перший рік він мене завжди обганяв і, підійшовши до платформи метро, завжди дивився, встигаю я на поїзд. Все літо займалася бігом, навчила себе робити це швидше. Зима. Не змогла стриматися, вирішила, що пора вже познайомитися. Він вилетів кулею з електрички, я трохи відставала, але піддала, з розбігу стягнула з нього шапку і побігла повз метро по вулиці. Він як закричить: «Шапку віддай, мені холодно, я ж лисий!» Я пустилася в «ха-ха» і, послизнувшись, впала, розбивши собі ніс. Цей придурок теж послизнувся і впав — зламав руку.
Ось якось так я познайомилася зі своїм чоловіком.

Мого пса друзі жартома звуть «Папа Терез». Він не може пройти повз побратимів, яким потрібна допомога. Все почалося з того, що він втік взимку в яр і вивів звідти чотирьох замерзлих цуценят і їх мамцю. Потім почав тягати кошенят. Зараз спеціалізується на смітниках: витягує звідти кошенят, цуценят. Вдома всіх вилизує, міг би, напевно, і цицькою годував. А я потім вигодовую і прилаштовую плоди його геройства. І все-таки він молодець, пишаюся ним!

Одружені 5 років, але до цих пір не можу сказати дружині, що я та людина, з якою вона сперечалася на форумі про «Гаррі Поттера» 2 роки. Боюся, приб’є.

Було мені років 15 або близько того. Мій дід працював конюхом у місцевому колгоспі. Дав він мені якось увечері пізно покататися верхи, щоб знав: я з кіньми на «ти». І ось скачу я галопом на улюбленому жеребці діда, пришпорюю, швидкість — 900 кілограмів м’язів під сідлом. І тут — бац! — Кінь встає. Я йому: «Хей, давай!» — В жодному випадку. Перейшов на крок і все. І в якийсь момент у мене перед переніссям, в світлі далекого ліхтаря сусідів, з’являється перетягнутий поперек дороги алюмінієвий кабель. Якби кінь не пригальмував — мені голову б знесло точно. Коли я пригнув голову і ми проїхали це місце, кінь дав «кар’єра» у зворотний бік, і більше я ним не кермував. Ось так мені тварина врятувала життя.