Педагогічна рада ( частина ІІІ)

…. (продовження)…

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

  • Чи формуватиметься самооцінка дитини під час спілкування?
  • Чи впливатиме самооцінка дитини на стиль спілкування її з іншими людьми? Чи буде формуватися адекватна самооцінка під час комунікації дитини? Від чого це залежить?
 Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, можливостей і місця серед інших людей.

Самооцінка здійснюється через спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку оточуючих, аналіз своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми. Самооцінка має комплексний характер, оскільки поширюється на різні прояви особистості – інтелект, зовнішні дані, успішність в навчанні, роботу, спілкування, матеріальні та інші можливості.

Самооцінка формує самосвідомість людини і змінюється протягом життя. Формування самооцінки відбувається в процесі діяльності і міжособистісної взаємодії. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.

Структура самооцінки представлена двома компонентами – когнітивним та емоційним. Перший відображає знання людини про себе, другий – її ставлення до себе. Знання про себе людина набуває через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче наростають емоціями, сила і напруженість яких залежить від того, наскільки значима для особистості отримана інформація.

Види самооцінки

Адекватна самооцінка – реалістична оцінка людиною самої себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Вона дозволяє людині поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили з завданнями різної складності і з вимогами оточуючих.

Самооцінка може бути адекватною і неадекватною.

Неадекватна самооцінка буває двох видів – завищеною або заниженою. При сильних відхиленнях від адекватної самооцінки особистість може відчувати психологічний дискомфорт і внутрішні конфлікти.

При явно завищеній самооцінці людина:

  • має ідеалізоване уявлення про себе, про свої здібності і можливості, про свою значущість для оточуючих людей;
  • ігнорує особисті невдачі заради підтримки свого психологічного комфорту;
  • тлумачить свої слабкі сторони як сильні, наприклад, видаючи агресивність і впертість за волю і рішучість;
  • стає «емоційно глухою», втрачає зворотний зв’язок з оточуючими, не прислухається до чужої думки;
  • невдачі пов’язує із зовнішніми факторами, а не з власними помилками;
  • часто ставить перед собою нездійсненні цілі;
  • має занадто високий рівень домагань, що перевищує її реальні можливості;
  • легко набуває таких рис, як зарозумілість, зазнайство, прагнення до вищості, грубість, агресивність, жорсткість;
  • поводиться підкреслено незалежно, що сприймається оточуючими як зарозумілість і зверхність.

При явно заниженій самооцінці людина:

  • як правило, невпевнена у собі, сором’язлива, нерішуча, надмірно обережна;
  • гостро потребує підтримки і схвалення оточуючих, залежна від них;
  • конформна, легко піддається впливу інших людей, необдумано йде у них на поводу;
  • страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися (іноді – за всяку ціну, що призводить до нерозбірливості в засобах досягнення цілей), довести всім і, перш за все самій собі, свою значимість;
  • ставить перед собою нижчі цілі, ніж може досягти;
  • нерідко «заглиблюється» в свої неприємності і невдачі, перебільшуючи їх роль в своєму житті;
  • занадто вимоглива до себе і оточуючих, надмірно самокритична, що призводить нерідко до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості і навіть жорстокості.

Занижена самооцінка робить людину невпевненою в собі, вона намагається уникати прийняття будь-яких дій або важливих рішень, перекладає власну відповідальність на інших, побоюється критики і будь-яких складнощів. Стан постійного очікування небезпеки або ситуації, в якій доведеться приймати рішення, не дозволяють людині розслабитися, тримаючи її в постійній емоційній і фізичній напрузі. Такий стан хронічного стресу знижує захисні сили організму, людина з ослабленим імунітетом часто хворіє. Захворювання, спричинені психологічним станом, лікуються складніше. Невпевненість в собі і постійні переживання призводять до стресу, який нерідко «заїдається», внаслідок можуть виникнути проблеми із зайвою вагою.

Здорова (адекватна) самооцінка – життєво важливий чинник у розбудові та підтримці хороших стосунків і досягненні успіху. Люди з адекватною самооцінкою і позитивними очікуваннями результатів, в цілому вчаться і виконують роботу краще, ніж люди із заниженою або завищеною самооцінкою. Кожен успіх підтримує, і навіть підвищує їх самооцінку. Людина з позитивною самооцінкою добре почувається, вона упевнена в собі, гідно поводиться і вільно спілкується з оточуючими.

Формування самооцінки

Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього дитинства. На її формування найбільш суттєво впливають:

  • в дошкільному віці – емоційна реакція значущих дорослих (батьків, бабусь, дідусів): ступінь їх любові і прийняття, прояв уваги до дитини, спілкування з нею, переважне ставлення, оцінка її вчинків;
  • в молодшому шкільному віці – успішність шкільного навчання і ставлення педагогів до дитини;
  • в підлітковому віці – успішність спілкування з ровесниками, наявність дружніх і романтичних стосунків;
  • в дорослому віці – співвідношення власних досягнень людини з її очікуваннями і порівняння з досягненнями інших значимих для неї людей.

Є в усьому розумному і хорошому, визначеному нами раніше, один аспект:

В нашому бажанні облаштувати комфортне навчання, адаптацію, соціалізацію дитини, потрібно, все ж таки, дотримуватись чітких рамок для того, щоб виплекати вмотивовану особистість, соціальну ключову людської спільноти, а не опосередкованого спостерігача, споживача, який вважає, що весь Всесвіт обертається навколо нього; виховувати вдячну людину, вміючу співпереживати, співчутливу, бажаючу допомагати, бути корисною; знаючу та виконуючу свої обов’язки, вміючу здійснювати щось для когось, а не лише для себе. Яка усвідомлює свої потреби, але коли це потрібно, може їх поставити на другий план.

Навіть, забезпечуючи ігрову діяльність, ми повинні показувати, що в грі, теж потрібно прикладати зусилля, для досягнення мети.

Навчати дитину самостійності та самоорганізованості, критичності. Показати, що якщо їй нудно, то її дозвілля вона може і повинна організувати сама, (але попередньо навчити її цьому, пам’ятаючи при цьому про обмежений попередній життєвий досвід), а не чекати цього від когось стороннього.

Не перейти щабель від вчителя-наставника, помічника, до вчителя-аніматора, який дасть все готове.

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:

— «З якого віку починати роботу над формуванням самостійності, самоорганізованості, критичності, формуванням соціально-побутових навичок, вміння долати труднощі?»

— Чи потрібно, при цьому, опиратися на оточення дітей, зважати на «вулицю», інтереси, сім’ю дитини?

ОБГОВОРЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ СИТУАЦІЙ.

— МОДЕЛЮВАННЯ ТА ОБІГРУВАННЯ СИТУАЦІЙ З ВИВЕДЕННЯМ РЕКОМЕНДАЦІЙ ТА ВИСНОВКІВ.

УЗАГАЛЬНЕННЯ.

— ПІДСУМКОВЕ СЛОВО ЕКСПЕРТІВ.

— УРАХУВАННЯ ВСІХ АСПЕКТІВ, ВИВЕДЕНИХ ПІД ЧАС  ПАНЕЛЬНОЇ ДИСКУСІЇ:

  1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.
  2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.
  3. Зняття неуспішного оцінювання на перших етапах навчання.
  4. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.
  5. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.
  6. Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.
  7. Акцентування уваги на успіхах учня, перемогах.
  8. Створення ситуацій успіху.
  9. Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.
  10. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.
  11. Уроки організовувати лише на позитивних емоціях.
  12. Недопустимі ситуації стресу на уроках.
  13. Використовувати гру, наочність .
  14. Пам’ятати правило: «Учитель, який використовує у роботі з 6-річками лише книжку і дошку – нічому не вчить»
  15. Пояснювати дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.
  16. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.
  17. Навчити школяра задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).
  18. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.
  19. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.
  20. Розвивати комунікабельні здібності.
  21. Підтримувати бажання вчитися.
  22. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.
  23. Активно взаємодіяти з іншими учителями і шкільним психологом.
  • надати дитині можливість вибору виду діяльності відповідно до власних уподобань та схильностей, тим самим реалізуючи всі аспекти «САМО-» (САМОстійності, САМОвизначеності, САМОреалізації тощо);
  • забезпечити сприятливі умови для продуктивної навчальної та творчої діяльності дитини у всіх напрямках позашкільної навчально-виховної системи;
  • формувати дитячу особистість на високоморальних та суспільно-активних засадах. Тобто самопізнання та творчість не є самоціллю.

Відео презентація «Побажання вчителям від учнів школи»

РІШЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ РАДИ