Педагогічна рада ( частина ІІІ)
…. (продовження)…
ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:
- Чи формуватиметься самооцінка дитини під час спілкування?
- Чи впливатиме самооцінка дитини на стиль спілкування її з іншими людьми? Чи буде формуватися адекватна самооцінка під час комунікації дитини? Від чого це залежить?
| Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх якостей, можливостей і місця серед інших людей. |
Самооцінка здійснюється через спостереження за собою, своїми вчинками, ставленням до себе з боку оточуючих, аналіз своїх почуттів і переживань, мотивів і вчинків, досягнень і невдач, а також через порівняння себе з іншими людьми. Самооцінка має комплексний характер, оскільки поширюється на різні прояви особистості – інтелект, зовнішні дані, успішність в навчанні, роботу, спілкування, матеріальні та інші можливості.
Самооцінка формує самосвідомість людини і змінюється протягом життя. Формування самооцінки відбувається в процесі діяльності і міжособистісної взаємодії. Соціальне оточення значною мірою впливає на формування самооцінки особистості.
Структура самооцінки представлена двома компонентами – когнітивним та емоційним. Перший відображає знання людини про себе, другий – її ставлення до себе. Знання про себе людина набуває через спілкування з іншими людьми. Ці знання неминуче наростають емоціями, сила і напруженість яких залежить від того, наскільки значима для особистості отримана інформація.
Види самооцінки
| Адекватна самооцінка – реалістична оцінка людиною самої себе, своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Вона дозволяє людині поставитися до себе критично, правильно співвіднести свої сили з завданнями різної складності і з вимогами оточуючих. | ||
Самооцінка може бути адекватною і неадекватною.
Неадекватна самооцінка буває двох видів – завищеною або заниженою. При сильних відхиленнях від адекватної самооцінки особистість може відчувати психологічний дискомфорт і внутрішні конфлікти.
При явно завищеній самооцінці людина:
- має ідеалізоване уявлення про себе, про свої здібності і можливості, про свою значущість для оточуючих людей;
- ігнорує особисті невдачі заради підтримки свого психологічного комфорту;
- тлумачить свої слабкі сторони як сильні, наприклад, видаючи агресивність і впертість за волю і рішучість;
- стає «емоційно глухою», втрачає зворотний зв’язок з оточуючими, не прислухається до чужої думки;
- невдачі пов’язує із зовнішніми факторами, а не з власними помилками;
- часто ставить перед собою нездійсненні цілі;
- має занадто високий рівень домагань, що перевищує її реальні можливості;
- легко набуває таких рис, як зарозумілість, зазнайство, прагнення до вищості, грубість, агресивність, жорсткість;
- поводиться підкреслено незалежно, що сприймається оточуючими як зарозумілість і зверхність.
При явно заниженій самооцінці людина:
- як правило, невпевнена у собі, сором’язлива, нерішуча, надмірно обережна;
- гостро потребує підтримки і схвалення оточуючих, залежна від них;
- конформна, легко піддається впливу інших людей, необдумано йде у них на поводу;
- страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися (іноді – за всяку ціну, що призводить до нерозбірливості в засобах досягнення цілей), довести всім і, перш за все самій собі, свою значимість;
- ставить перед собою нижчі цілі, ніж може досягти;
- нерідко «заглиблюється» в свої неприємності і невдачі, перебільшуючи їх роль в своєму житті;
- занадто вимоглива до себе і оточуючих, надмірно самокритична, що призводить нерідко до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості і навіть жорстокості.
Занижена самооцінка робить людину невпевненою в собі, вона намагається уникати прийняття будь-яких дій або важливих рішень, перекладає власну відповідальність на інших, побоюється критики і будь-яких складнощів. Стан постійного очікування небезпеки або ситуації, в якій доведеться приймати рішення, не дозволяють людині розслабитися, тримаючи її в постійній емоційній і фізичній напрузі. Такий стан хронічного стресу знижує захисні сили організму, людина з ослабленим імунітетом часто хворіє. Захворювання, спричинені психологічним станом, лікуються складніше. Невпевненість в собі і постійні переживання призводять до стресу, який нерідко «заїдається», внаслідок можуть виникнути проблеми із зайвою вагою.
Здорова (адекватна) самооцінка – життєво важливий чинник у розбудові та підтримці хороших стосунків і досягненні успіху. Люди з адекватною самооцінкою і позитивними очікуваннями результатів, в цілому вчаться і виконують роботу краще, ніж люди із заниженою або завищеною самооцінкою. Кожен успіх підтримує, і навіть підвищує їх самооцінку. Людина з позитивною самооцінкою добре почувається, вона упевнена в собі, гідно поводиться і вільно спілкується з оточуючими.
Формування самооцінки
Самооцінка не є вродженою, а поступово формується з раннього дитинства. На її формування найбільш суттєво впливають:
- в дошкільному віці – емоційна реакція значущих дорослих (батьків, бабусь, дідусів): ступінь їх любові і прийняття, прояв уваги до дитини, спілкування з нею, переважне ставлення, оцінка її вчинків;
- в молодшому шкільному віці – успішність шкільного навчання і ставлення педагогів до дитини;
- в підлітковому віці – успішність спілкування з ровесниками, наявність дружніх і романтичних стосунків;
- в дорослому віці – співвідношення власних досягнень людини з її очікуваннями і порівняння з досягненнями інших значимих для неї людей.
Є в усьому розумному і хорошому, визначеному нами раніше, один аспект:
В нашому бажанні облаштувати комфортне навчання, адаптацію, соціалізацію дитини, потрібно, все ж таки, дотримуватись чітких рамок для того, щоб виплекати вмотивовану особистість, соціальну ключову людської спільноти, а не опосередкованого спостерігача, споживача, який вважає, що весь Всесвіт обертається навколо нього; виховувати вдячну людину, вміючу співпереживати, співчутливу, бажаючу допомагати, бути корисною; знаючу та виконуючу свої обов’язки, вміючу здійснювати щось для когось, а не лише для себе. Яка усвідомлює свої потреби, але коли це потрібно, може їх поставити на другий план.
Навіть, забезпечуючи ігрову діяльність, ми повинні показувати, що в грі, теж потрібно прикладати зусилля, для досягнення мети.
Навчати дитину самостійності та самоорганізованості, критичності. Показати, що якщо їй нудно, то її дозвілля вона може і повинна організувати сама, (але попередньо навчити її цьому, пам’ятаючи при цьому про обмежений попередній життєвий досвід), а не чекати цього від когось стороннього.
Не перейти щабель від вчителя-наставника, помічника, до вчителя-аніматора, який дасть все готове.
ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:
— «З якого віку починати роботу над формуванням самостійності, самоорганізованості, критичності, формуванням соціально-побутових навичок, вміння долати труднощі?»
— Чи потрібно, при цьому, опиратися на оточення дітей, зважати на «вулицю», інтереси, сім’ю дитини?
—ОБГОВОРЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ СИТУАЦІЙ.
— МОДЕЛЮВАННЯ ТА ОБІГРУВАННЯ СИТУАЦІЙ З ВИВЕДЕННЯМ РЕКОМЕНДАЦІЙ ТА ВИСНОВКІВ.
УЗАГАЛЬНЕННЯ.
— ПІДСУМКОВЕ СЛОВО ЕКСПЕРТІВ.
— УРАХУВАННЯ ВСІХ АСПЕКТІВ, ВИВЕДЕНИХ ПІД ЧАС ПАНЕЛЬНОЇ ДИСКУСІЇ:
- Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.
- Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.
- Зняття неуспішного оцінювання на перших етапах навчання.
- Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.
- Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.
- Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.
- Акцентування уваги на успіхах учня, перемогах.
- Створення ситуацій успіху.
- Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.
- Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.
- Уроки організовувати лише на позитивних емоціях.
- Недопустимі ситуації стресу на уроках.
- Використовувати гру, наочність .
- Пам’ятати правило: «Учитель, який використовує у роботі з 6-річками лише книжку і дошку – нічому не вчить»
- Пояснювати дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.
- Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.
- Навчити школяра задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).
- Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.
- Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.
- Розвивати комунікабельні здібності.
- Підтримувати бажання вчитися.
- Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.
- Активно взаємодіяти з іншими учителями і шкільним психологом.
- надати дитині можливість вибору виду діяльності відповідно до власних уподобань та схильностей, тим самим реалізуючи всі аспекти «САМО-» (САМОстійності, САМОвизначеності, САМОреалізації тощо);
- забезпечити сприятливі умови для продуктивної навчальної та творчої діяльності дитини у всіх напрямках позашкільної навчально-виховної системи;
- формувати дитячу особистість на високоморальних та суспільно-активних засадах. Тобто самопізнання та творчість не є самоціллю.
Відео презентація «Побажання вчителям від учнів школи»
РІШЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ РАДИ