Педагогічна рада ( частина ІІ)

… (продовження) Поговоримо про педагогічний такт та чуття вчителя

(Презентація «Педагогічний такт, стилі спілкування вчителя») В ході перегляду обговорення

— Відкрите питання на обговорення експертами:

« Порекомендуйте стиль, який найдоцільніше використовувати в умовах нашої школи. Чи може він бути сталим і єдиним?»

Під активізацією навчально-пізнавальної діяльності розуміють підвищення рівня усвідомленого пізнання об’єктивно-реальних закономірностей у процесі навчання.

Кожен учитель застосовує у навчальному процесі свої прийоми активізації діяльності учнів, але досвід роботи одного вчителя не може бути механічно перенесений іншим учителем в інший клас. У зв’язку з цим виникає потреба в теоретичному обґрунтуванні системи роботи вчителів з активізації діяльності учнів.

Основна мета роботи вчителя з активізації діяльності учнів полягає в розвитку їх здібностей. З психології відомо, що здібності людини, в тому числі і учнів, розвиваються в процесі діяльності. Засобом розвитку пізнавальних здібностей учнів є вміле застосування таких методів і прийомів, які забезпечують високу активність учнів у навчальному пізнанні. Оскільки з усіх пізнавальних психічних процесів провідним є мислення, то можна сказати, що активізувати діяльність учнів — це активізувати їх мислення.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

—  Методи і прийоми активізації, що їх застосовує вчитель, повинні враховувати рівень пізнавальних здібностей учнів. Так це чині? Чому?

(бо непосильні завдання можуть підірвати віру учнів у свої сили і не дадуть позитивного ефекту.)

-Виходячи з цього, на чому ж повинна базуватись система роботи вчителя з активізації діяльності учнів?

Разом з усім переліченим вище, треба пам’ятати, що без бажання учня вчитися, діяти всі старання вчителя не дадуть очікуваних наслідків. Звідси випливає висновок, що потрібно формувати мотиви навчання, бажання учнів розв’язувати пізнавальні задачі.

Мотивація до навчання – одна із головних  умов реалізації навчально –виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але і є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Формування мотивації у учнів до навчально –пізнавальної діяльності є однією з головних проблем. ЇЇ актуальність обумовлена оновленням змісту навчання, постановою завдань формування в учнів прийомів самостійного набуття знань, пізнавальних інтересів, життєвих компетенцій, активної життєвої позиції, здійснення в єдності ідейно – політичного, трудового, морального виховання.

Проблема формування мотивації знаходиться на стику навчання й виховання. Це означає,  що увага педагогів та психологів повинна бути не тільки спрямована на здійснення учнем навчання але і на те, як і що відбувається у розвитку особистості учня в процесі навчально –пізнавальної  діяльності. Формування мотивації – це виховання учнівської молоді, створення системи цінностей, пріоритетів соціально прийнятних в українському суспільстві, у поєднані з активною поведінкою учня, що означає взаємозв’язок між усвідомленими та реально діючими мотивами.

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:

Які ж засоби та методи ви б порадили обрати для досягнення бажаної активності дитини?

-Як мотивувати дитину до діяльності?

— Чи можна розцінювати оцінку як стимул? Як самоціль?

— Як діяти вчителеві в тій ситуації, коли дитина, після всіх наших старань все ж таки не активізувалась і не зацікавилась зовсім нічим, на контакт не йде, ефективне спілкування з нею не вдається? Якщо ще не сформовано внутрішні мотиви, які ж зовнішні мотиви можливо задіяти?

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

— Все ж таки, що таке спілкування?

— Яку мету і підгрунття несе в собі спілкування?

— Якими навичками має володіти дитина та й вчитель, щоб спілкування було ефективним?

 Вправа “Якості та вміння, важливі для ефективного спілкування”

Мета: з’ясувати уявлення учасників про важливі якості та вміння особистості, необхідні для ефективного спілкування.

Хід вправи

Кожному учаснику пропонується протягом  5 хвилин самостійно скласти й записати список якостей та вмінь людини, які, на його думку, необхідні для ефективного спілкування. Після цього проводиться дискусія, метою якої є узагальнений список якостей (записується на плакаті). Кожний член групи може висловити свою думку, наводячи  аргументи та приклади.

Коли роботу над плакатом “Якості та вміння, важливі для ефективного спілкування” буде завершено, тренер  пропонує обговорити, наскільки список, складений кожним учасником  самостійно, відрізняється від загального.

  1. У процесі спільної діяльності, інших видів взаємодії люди обмінюються пізнавальною, оцінною інформацією (думками, почуттями, враженнями), що дає їм змогу уз­годжено планувати, реалізовувати, контролювати, ко­ригувати свої дії, задовольняти особистісну потребу од­не в одному. У цьому полягає суть спілкування — бага­топланового процесу, одного з видів діяльності дитини, завдяки якому вона пізнає світ і себе у ньому, здобуває соціальний досвід, розвивається й утверджується як особистість.
  2. Найхарактернішою особливістю спілкування є роз­криття суб’єктивного світу однієї людини для іншої. Та­ка діяльність має надзвичайно важливе значення для ди­тини, яка починає відкривати для себе складний і багато­манітний світ. їй доводиться шукати відповіді на багато питань, долати різноманітні проблеми, для чого не виста­чає особистих можливостей, що спонукає її весь час апе­лювати до дорослих і ровесників.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

Які особливості спілкування дитини з дорослими? Роль та мотиви спілкування для дитини?

  1. Мотиви спілкування дитини зумовлені її основними потребами, передусім потребами у нових враженнях (піз­навальні), активній діяльності (ділові), визнанні і під­тримці (особистісні).
  2. Пізнавальні мотиви спілкування породжені потребою у нових враженнях, що спонукає її звертатися із запитан­нями до дорослих. Ділові мотиви спілкування виникають у процесі задоволення потреби дитини в активній діяль­ності, внаслідок усвідомлення необхідності допомоги до­рослих. Особистісні мотиви становлять суть спілкування дитини і дорослого. На відміну від пізнавальних і ділових, які відіграють службову роль і опосередковують досягнен­ня дитиною віддалених, кінцевих мотивів, особистісні мо­тиви остаточно задовольняються у спілкуванні. Спілку­вання дитини з дорослими є одним з вирішальних чинни­ків її розвитку. Вона не може жити і розвиватися поза практичним і мовним спілкуванням з дорослим. Перші її специфічно людські предметні дії виникають у спільних діях з дорослим.
  3. Поза спілкуванням не може формуватися у дитини специфічно людська предметна діяльність. Спілкування у формі спільної діяльності, мовного або мислительного спілкування є необхідною умовою розвитку людини у сус­пільстві. Найближчим соціальним середовищем людини, колом її безпосереднього спілкування виступає суспільна група, до якої вона належить. Для дитини дошкільного ві­ку до кола її інтимного спілкування входять батьки і ви­хователь.
  4. Усі фактори, які сприяють спілкуванню дитини з дорос­лими, найкраще стимулюють її психічний розвиток, ізоля­ція від них — гальмує його. Роль спілкування у розвитку людини обумовлена тим, що специфічні для неї види пси­хічної і практичної діяльності формуються після наро­дження. Вони виникають і розвиваються упродовж життя внаслідок засвоєння їх у спілкуванні з носіями суспільно-історичного досвіду людства — дорослими людьми.
  5. Спілкування обумовлює психічне життя дитини. Особ­ливу увагу вона зосереджує на комунікативних засобах, які забезпечують ефективне спілкування: немовля — на інтонації, дошкільники середнього і старшого віку — на фонемах. Зміна комунікативного подразника (включення його у сферу спілкування) активізує ставлення до нього ді­тей. Особливості загальної життєдіяльності на певних ета­пах дитинства обумовлюють їхнє вибіркове ставлення до різних об’єктів спілкування.
  6. У спілкуванні дорослий підтримує і заохочує пізна­вальну ініціативу дітей, сприяє їхньому емоційному залу­ченню до дослідження навколишнього світу. Позитивний досвід взаємин із дорослими підвищує інтерес дітей до нав­колишнього світу, урізноманітнює прийоми його обсте­ження, активність і наполегливість у розв’язанні завдань.
  7. Для дошкільника дорослий є особливо авторитетним, вирішально впливає на його психічний розвиток. Серед значущих дорослих найближчою людиною для дошкіль­ника є мама. З нею він найчастіше спілкується, ділиться враженнями, її найкраще слухається. Свої вередування як своєрідний засіб встановлення контактів з дорослими діти найчастіше адресують матерям і бабусям. Наступним за значущістю для малюка є вихователь дошкільного закладу який спілкується з ним. За даними досліджень, 52% вихованців дошкільних закладів надають перевагу у спілкуванні мамі, 13% — вихователю, 10% — татові.
  8. Спілкування з дорослими є одним із основних чинни­ків психічного розвитку дитини, оскільки забезпечує залу­чення її до суспільно-історичного досвіду людства. Органі­зація достатнього за кількістю й адекватного за змістом спілкування є важливою умовою правильного виховання дітей у будь-якому віковому періоді.

Уміння ефективного спілкуватися – один із найголовніших чинників успіху в будь-якій сфері сучасного життя. Побудувати кар’єру, завести надійних друзів, облаштувати своє особисте життя, домогтися успіху і визнання – неможливо без уміння ефективно спілкуватися.

 Спілкування (комунікація) – процес обміну думками, почуттями, враженнями, загалом повідомленнями.

Комунікативна компетентність є надійним фундаментом здорових міжособистісних стосунків і професійного успіху. Удосконалення навичок міжособистісного спілкування може відкрити перед людиною нові можливості. Коли ми правильно і точно висловлюємо свої думки, наша точка зору стає зрозумілою іншим людям. Тому більш ймовірно, що нам вдасться досягти взаєморозуміння.

Чому виникають Бар’єри ефективного спілкування?

Здається, що може бути простіше спілкування: один говорить, інший слухає. Але цей процес не такий простий, адже нерідко трапляється, що зміст відправленого нами повідомлення не збігається з тим, яке отримує співрозмовник (рис. 1).

Ми часто ображаємося, якщо хтось не розуміє наші бажання або мотиви наших вчинків. Але насправді дві людини можуть подивитися той же фільм, прочитати ту ж книгу і отримати від них протилежні враження. Якщо вони сперечаються між собою, то роблять це тому, що їхні внутрішні моделі реальності не зовсім однакові.

Чому люди іноді не розуміють одне одного?

Складання географічних карт — приклад того, як людина усвідомлює реальність. Карти містять інформацію про конкретну територію. Але не всю, а лише ту, яка потрібна в конкретній ситуації. Тому є карти різного масштабу (деталізації) і різної тематики (фізичні, політичні, туристичні, топографічні). Але як територія відрізняється від карти, так і навколишній світ відрізняється від наших уявлень про нього. Ми звертаємо увагу на те, що нас цікавить, а решту ігноруємо. Перебуваючи в лісі, художник, ботанік і лісоруб сформують абсолютно різні уявлення. Перший оцінить красу пейзажів, гру світла і тіні, другий — розпізнає десятки видів рослин, а третій насамперед зверне увагу на якість деревини і обсяг можливих лісозаготівель. Виходячи з цього, їхні враження про даний об’єкт можуть бути абсолютно різними.

Спілкуючись з іншими людьми, ми іноді стикаємося з неадекватною реакцією на наші слова. Таке трапляється, коли зміст нашого повідомлення не збігається з тим, яке отримує співрозмовник. Те, що здається допустимим в нашій моделі світу, може бути неприйнятним для іншої карти реальності. Наприклад, якщо людина не терпить жаргонної лексики, не варто звертатися до неї з проханням, вживаючи цю лексику, вона поставиться до вашого повідомлення упереджено.

Цінність цієї ідеї полягає в особистій відповідальності за якість комунікації з іншими людьми. Наприклад, ми не маємо права звинувачувати когось тільки за те, що нас погано слухають або неправильно розуміють. Треба навчитися передбачати реакцію співрозмовника і вчасно міняти манеру спілкування, якщо вона недостатньо ефективна.

Водночас невміння слухати часто стає основною причиною неефективного спілкування, непорозумінь і навіть конфліктів. Чому ми часом не вміємо вислухати і  зрозуміти іншого? Тому, що рівень нашої уважності нестабільний,  він коливається. Побічні думки спотворюють зміст повідомлень. Наш емоційний стан також відволікає увагу від того, про що говорить співрозмовник, і ми “відключаємося”. Уміння слухати є найважливішою умовою ефективного спілкування.

Активне слухання – це не просто мовчання, це активна діяльність, своєрідна робота, якій передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Те, як людина реагує на повідомлення іншого, залежить від рівня її моральності та культури.

Існує кілька рівнів активного слухання:

1 рівень – найпростіший. Він передбачає, що слухач вставляє у монолог свого співрозмовника слова “ага”, “так”, чи повторно проговорює те, що почув, – свого роду “ відлуння”, що свідчить про увагу до співрозмовника.

2 рівень – у процесі спілкування партнер не просто повторює, а й може підвести певну риску під почутим, що теж дає змогу уникнути непорозуміння. Найвідоміші прийоми цього рівня – перефразування, підсумування.

Прийом перефразування полягає в тому, що потрібно своїми словами переповісти сказане співрозмовником. Наприклад, “Якщо я правильно тебе зрозумів, то…”.

Пояснення дає змогу здобути більше інформації, полегшити співрозмовникові розуміння іншої точки зору. Сам прийом полягає в тому, щоб якомога більше перепитувати, використовувати різні запитання.

3 рівень – пов’язаний з розвиток ідей, які ви почули від співрозмовника. Але, перш ніж розвивати ідеї співрозмовника, ви маєте дати належну оцінку почутому.

Прийом належної оцінки допомагає  показати співрозмовникові, що його думка є важливою, та оцінити його зусилля. Наприклад, “Я ціную твоє бажання вирішити проблему”; “Радий, що ти так серйозно підійшов до цієї справи”; “Дякую за твої зусилля”.

Після інформаційного повідомлення доцільним видається висновок: ефективність процесу спілкування залежить від багатьох чинників і неодмінно від усіх елементів комунікації (відправника, приймаючого та середовища).

Демонструється  плакат “Секрети ефективного спілкування”:

Говори так, щоб тебе почули.

Слухай так, щоб зрозуміти, про що йдеться.

Створюй умови для того, щоб ситуація навколо процесу спілкування сприяла комунікації.

 Вправа “Плітка”

Мета: показати  механізм створення неефективної комунікації, виявити чинники, що впливають на спотворення інформації.

Оснащення: малюнок абстрактного змісту.

Хід вправи

Шість осіб з аудиторії. Сьомому демонструють картину, яку він має уважно роздивитися і запам’ятати її зміст. Після цього учасники, що перебували за дверима, по одному заходять в аудиторію. Їхнє завдання – уважно вислухати сьомого учасника, який розповість про зміст картинки, та якомога точніше переповісти цей зміст наступному учасникові. Останні два гравці мають зобразити на малюнку інформацію, яку  почули. Всім іншим учасникам дається завдання мовчки спостерігати за ходом вправи, запам’ятовувати або занотовувати всі подробиці, щоб бути готовими аналізувати її після завершення.

Запитання для обговорення

  • Що відбувалося з інформацією, яка передавалася учасниками, під час виконання вправи?
  • Чи змінилася інформація у фіналі вправи?
  • Чому це відбулося?
  • Чому інформація  спотворювалась?
  • Які чинники впливали на процес передачі інформації?
  • Чи відчували ви відповідальність за достовірність інформації, переданої вами?
  • До чого може призвести така ситуація в реальному житті?

 

 Вправа “Я – повідомлення”

Мета: навчити підлітків виражати свої почуття без оцінок, невдоволення, образ.

Хід вправи

На початку тренер надає інформацію про вправу “Я – повідомлення”.

Інформаційне повідомлення

Важливо вміти проявляти толерантність під час спілкування. Це передбачає не тільки прийняття іншого, а й  вміння підтримати і допомогти йому. У конфліктній  ситуації, коли людина переживає сильні негативні емоції, з’являються проблеми з їх вираженням. Одним з ефективних засобів вирішення цієї проблеми є усвідомлення своїх почуттів і здатність сказати про них партнеру. Саме цей спосіб самовираження  і називається “Я – повідомлення”.

“Я – повідомлення” – це усвідомлення та проголошення власного стану, викликаною ситуацією, що склалася.  Використання під час розмови засобів вправи “Я – повідомлення” допомагає висловити свої почуття, не принижуючи іншу людину ( порівняйте: “Я дуже хвилююся, коли тебе немає вдома об 11-й вечора” та “Ти знову прийшов додому об 11-й вечора?!”).

“Я – висловлювання” – це проголошення почуттів, які ви переживаєте у неприємній для вас ситуації, визнання та  формулювання власної проблеми з цього приводу. (“Вибач. Але я відчуваю роздратування, коли говориш це…”, “Коли чую твої слова, я навіть не знаю, що і сказати, настільки я розгублена”). Формулюючи таким чином питання, ви усвідомлюєте власну проблему: це – моя проблема, що я роздратована, це – мої відчуття, і ніхто, крім мене, не може зрозуміти, чому саме ці відчуття виникли у мене в цій ситуації. Важливо зрозуміти, що “Я – висловлювання” конструктивно змінює не тільки ваше ставлення до конфліктної ситуації, а й ставлення вашого партнера до неї. Людина завжди відчуває, коли її звинувачують чи хочуть перекласти  на неї відповідальність. Ваше щире висловлювання своїх почуттів з позиції усвідомлення власної відповідальності за те, що з вами відбувається, не може нікого образити чи викликати агресію, а навпаки, спонукає вашого партнера замислитися над правильністю і його власного вчинку.

“Я – повідомлення” враховує не тільки проголошення свого емоційного стану, а й визначення умов та причин, що викликали цю ситуацію.

Орієнтована схема “Я – висловлювання”:

1) опис ситуації, яка викликала напруженість (“Коли я бачу, що ти…”, “Коли це відбувається…”, “Коли я стикаюся з такою ситуацією…”);

2)  точне визначення власного почуття у певній ситуації (“Я відчуваю…”, “Я не знаю, що і сказати…”, “У виникла проблема…”).;

3) побажання щодо зміни ситуації (“Я просив би тебе…”, “Я буду вдячний тобі, якщо…”).

Після  обговорення інформаційного повідомлення тренер об’єднує учасників  у три команди і пропонує (використовуючи “Я – повідомлення”) обговорити або розіграти наступні ситуації.

— Твій молодший брат розмалював фломастером твої підручники.

—   Твої друзі пішли у кіно, а тебе не взяли з собою.

—  Мама сварила тебе за неприбрану кімнату.

На виконання завдання відводиться 5-7 хв. Далі кожна група представляє свої варіанти вирішення наведеної  ситуації, аргументуючи їх. При цьому бажано акцентувати увагу на використаних “Я – повідомленнях”.

Запитання для обговорення

  • Які висловлювання ми переважно використовуємо у повсякденному житті?
  • Чи важко вам було оперувати “Я – повідомленнями”?
  • Чому це важко було робити?
  • Що ви відчували, коли до вас зверталися з “Я – повідомленнями”?

…..продовження далі…