Навчальна мотивація учня

Мотивація до навчання – одна із головних  умов реалізації навчально –виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але і є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Формування мотивації у учнів до навчально –пізнавальної діяльності є однією з головних проблем. ЇЇ актуальність обумовлена оновленням змісту навчання, постановою завдань формування в учнів прийомів самостійного набуття знань, пізнавальних інтересів, життєвих компетенцій, активної життєвої позиції, здійснення в єдності ідейно – політичного, трудового, морального виховання.

Проблема формування мотивації знаходиться на стику навчання й виховання. Це означає,  що увага педагогів та психологів повинна бути не тільки спрямована на здійснення учнем навчання але і на те, як і що відбувається у розвитку особистості учня в процесі навчально –пізнавальної  діяльності. Формування мотивації – це виховання учнівської молоді, створення системи цінностей, пріоритетів соціально прийнятних в українському суспільстві, у поєднані з активною поведінкою учня, що означає взаємозв’язок між усвідомленими та реально діючими мотивами.

Перед сучасним викладачем передусім стоїть завдання задіяння в навчанні таких ресурсів, які пробуджуватимуть і підтримуватимуть в учнів інтерес до пізнання нового. У цих умовах важливого значення набуває мотивація як важливий компонент освіти. Від мотивації учня залежить його успішність, глибина й міцність знань, бажання і здатність навчатися протягом усього життя. А це важливо, адже, згідно із сучасними дослідженнями, результати діяльності людини тільки на 20% залежать від інтелекту, а на 70-80% — від мотивації.

Мотивацію в навчанні можна вважати державою під назвою УСПІХ. Природа успіху така, що, відчувши її солодкий смак один раз, людина прагне повторити це відчуття багатократно. Умовно замкнений цикл мотивації можна представити у вигляді схеми:

Успіх (на схемі «Винагорода», яка не обов’язково повинна бути оформлена як високий бал у журналі) у навчанні дарує радість, задоволення, пробуджує інтерес, підвищує самооцінку та створює потужний імпульс до пізнання нового. Тож якщо розглядати питання стратегічно, то мотивований учень не тільки успішно опановуватиме професію та знання, у нього пробуджуватиметься допитливість  й усвідомлення набуття компетенції в процесі навчання.

Мотивація — це інтереси, потреби, прагнення, емоції, переконання, ідеали, установки, які спонукають учня до діяльності. Мотивація сприяє появі в учня навчальної ініціативи й любові до навчання, спонукає його діяти з максимальною енергією в різних навчальних ситуаціях.

Існує кілька теорій мотивації діяльності людини, але для викладача важливо одне: опанування способами створення на уроці такого навчального середовища, у якому б учні відчували внутрішню потребу вчитися. Це може бути за умови, коли учень самостійно ставить перед собою цілі й докладає зусилля для їхнього досягнення.

Необхідними умовами мотивації до навчання в учня повинні бути:

  • допитливість учня;
  • прагнення задовольнити свою допитливість;
  • бажання самовдосконалюватися;
  • досягнення поставленої мети.

По суті, існує два способи змусити дітей учитися — через активізацію зовнішньої та внутрішньої мотивації.

Зовнішня мотивація

Коли учень мотивований зовні (викладачем, батьками), він бере участь у навчальному процесі заради похвали, визнання або щоб уникнути покарання. При зовнішній мотивації учень мало зацікавлений в саморозвитку і працює на короткотривалу (заслужити похвалу, не отримати низький бал), а не довготривалу (розвиток, удосконалення) перспективу. Як наслідок — такі учні вважають причиною своїх невдач і неуспішності зовнішні сили і відчувають, що не можуть впливати на ситуацію, що склалася. Свою невдачу вони сприймають як постійну й закономірну, а не як одноразову помилку. Такі учні потребують постійного заохочення. Якщо ж їх не хвалять, то в них виникає переконаність у відсутності в них здібностей.

Внутрішня мотивація

Учні мають працювати заради цілей, які вони самі для себе визначили, а не  цілей, нав’язаних іншими. За таких умов розвивається глибинний інтерес до предмета, тобто говорять про внутрішню мотивацію людини. При наявності внутрішньої мотивації задіються такі внутрішні фактори особистості, як потреби, інтерес, допитливість, задоволення. Учень навчається, не очікуючи на зовнішню винагороду. Він отримує внутрішню винагороду за рахунок підвищення почуття власної гідності, самооцінки, задоволення від того, що досягнув мети. Такий учень мало звертає увагу на оцінки чи заохочення викладача, а працює охоче завдяки внутрішньому інтересу, бажанню досягнути поставленої мети. Він розуміє, що  невдача пояснюється тим, що він недоопрацював матеріал або має недостатню базу, тобто приймає відповідальність за свої невдачі на себе. Такі висновки щодо власних невдач рухатимуть пізнавальний інтерес учня.

На жаль, не існує єдиної магічної формули для мотивації учнів. Багато чинників впливає на мотивацію: інтерес до предмета, усвідомлення його корисності, прагнення до успіху, впевненість і почуття власної гідності, наполегливість і терпіння, врешті-решт — подобається чи не подобається викладач. І, звичайно ж, не всі учні орієнтовані на цінності, вони мають різні потреби й бажання.

Зрозуміло, що для викладача важливо створити умови для появи в учнів  як зовнішньої, так і внутрішньої мотивації.

Загальні стратегії формування мотивів

  1. Необхідно вибудовувати теоретичну логіку предмета, правильно орієнтувати учнів щодо формування в них розумових дій, щоб в учнів не виникло безпорадності перед новим навчальним матеріалом. Викладачу треба зробити учня співучасником навчання, а не виконавцем його волі. Мотивацією може бути окреслення перспектив вивчення теми, визначення мети вивчення навчального матеріалу, удосконалення навичок, необхідних для розв’язання проблеми, усвідомлення співучасті і взаємодії з іншими.
  2. Потрібно задіяти навчальні потреби, які в учнів уже сформовані. Викладач має добирати такий навчальний матеріал, який би викликав інтерес до пізнання нового. Учень має усвідомити, що знання потрібні йому для досягнення певної конкретної мети.
  3. На уроці потрібно чергувати методи і форми навчання. Різноманітність заохочує учнів до діяльності, мотивує їхню роботу. Рольові ігри, дискусії, мозкові штурми, демонстрації, проектна діяльність, створення аудіовізуальних презентацій, робота в малих групах —  усе це стимулює учнів до вивчення навчального матеріалу.
  4. Перед кожним учнем треба ставити реалістичні вимоги. Вимоги педагога мають бути високими, але не настільки, щоб учні не могли їх виконати і тому втрачали інтерес до навчання. На початку вивчення теми викладач повинен ознайомити учнів із вимогами, пояснити, чого вони мають навчитися, допомогти кожному учневі поставити перед собою цілі, яких він має досягнути. Нереальні цілі можуть призвести до розчарування і втрати інтересу до навчання. Крім того, цілі, визначені самим учнем, завжди є більш ціннісними, ніж поставлені викладачем або батьками.
  5. Ускладнювати вимоги потрібно поступово. На початку семестру викладач має створити для учня ситуацію успіху, а потім поступово підвищувати вимогливість. Викладач не повинен забувати про диференціацію навчання. Якщо вправи включають різнорівневі за складністю завдання, то кожен учень матиме змогу відчути успіх під час виконання завдань доступного для нього рівня.
  6. Потрібно забезпечити оперативний зворотний зв’язок педагога й учня та якомога коротший термін перевірки робіт. Похвала й винагорода мають бути публічними. Зворотний зв’язок служитиме стимулом, він має бути чіткий і конкретний. Треба пояснювати учневі, у чому може бути його подальший прогрес, указати на сильні й слабкі сторони виконання роботи.
  7. Учень має очікувати на нагороду за успіх. Позитивні і негативні коментарі впливають на мотивацію. Похвала підвищує в учнів упевненість у собі, зміцнює почуття власної гідності. Викладач обов’язково повинен похвалити  слабких учнів навіть за докладені  зусилля, навіть якщо  робота є  невдалою!!!.
  8. Аналізуючи (і особливо критикуючи!) учнівську роботу необхідно бути конкретним. Учень має відчути, що викладач критикує певні невдалі сторони роботи, а не його самого. Необхідно уникати принизливих коментарів.
  9. Треба уникати жорсткої конкуренції між учнями. Конкурс викликає тривогу, що може перешкоджати навчанню. У жодному разі не можна порівнювати учнів між собою, краще порівняти нинішні досягнення учня з його попередніми. При цьому треба зосереджуватися на прогресі, удосконаленні, а не негативних сторонах.
  10. На уроках, де це можливо, необхідно залишати за учнем право обирати види роботи. Учень охоче виконує завдання, вибрані з переліку. Тому якщо альтернативні завдання формують однакові поняття, треба пропонувати учням на вибір вправи, теми для презентацій чи творчих робіт, домашні завдання.

Мотивація на уроці —  не одноразова акція, а цілеспрямована робота, яка має організовувати й тримати в полі уваги учнівський інтерес до пізнання нового впродовж усього навчального часу. Формування мотивів діяльності відбувається в процесі самої діяльності. Мотивувати учня на кожному етапі уроку означає залучити його до діяльності, яка викликає в нього зацікавленість. Якщо сама діяльність викличе в нього інтерес, то можна очікувати, що в нього поступово з’являться потреби й мотиви до цієї діяльності.

Методи мотивації навчальної діяльності

Учень на уроці повинен бути настроєний на ефективний процес пізнання, мати в ньому особисту зацікавленість, розуміти, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення цих мотивів навчання, без мотивації навчальної діяльності пізнання не може принести позитивний результат. Для досягнення необхідного результату можна використовувати різноманітні прийоми розвитку пізнавальних мотивів.

  1. Мотивація навчальноїдіяльності шляхом бесіди.

У вступному слові викладач окреслює коло питань, що розглядатимуться на уроці. При цьому залучаються знання і суб’єктивний досвід учнів, наводяться цікаві приклади й парадоксальні ситуації, демонструється зв’язок матеріалу що вивчається, з раніше вивченим. Викладач указує на практичне значення теми, яка розглядається.

  1. Мотивація навчальної діяльності шляхом створення проблемної ситуації.

Постановка питання, демонстрація експерименту або надання до уваги учнів логічної суперечності, для розв’язання та пояснення яких у дітей не вистачає знань.

Способи створення проблемних ситуацій:

  1. Зіткнення учнів із суперечностями між новими фактами та явищами й наявними знаннями за необхідності теоретичного пояснення і пошуку шляхів їх застосування.
  2. Зіткнення учнів з необхідністю вибору потрібної інформації (ситуація з надлишком інформації).
  3. Використання суперечностей між наявними в учнів знаннями та практичними завданнями, що виникають під час виконання цих завдань.
  4. Спонукання до порівняння, зіставлення та протиставлення фактів, явищ, правил і дій та їх узагальнення.
  5. Зіткнення учнів із суперечностями між існуючими технічними рішеннями та новими вимогами, які висуває практика.
  6. Спонукання учнів до виявлення внутрішніх і між-предметних зв’язків і зв’язків між явищами.
  7. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання технології «Мозкова атака».

Цей метод полягає у колективній творчій роботі з розв’язання певної складної проблеми. Всіх учнів об’єднує спільна робота над пошуком істини. Розмірковуючи над певною проблемою, доповнюючи один одного, підхоплюють і розвивають одні ідеї, відкидаючи інші.

  1. Мотивація навчальної діяльності шляхом опрацювання тексту періодичних видань.

Для активізації роботи й зацікавленості учнів на початку уроку викладач роздає газети, журнали або сторінки цих видань, де розміщено інформацію, що стосується теми уроку. Викладач просить учнів звернути увагу на конкретну інформацію, наголошуючи на її важливості для кожного учня та можливості її повсякденного використання.

5.Мотивація навчальної діяльності за технологією «Незакінчене речення»

Учням роздають сторінки учнівської роботи «Мої думки» та пояснюють, що кожен має самостійно закінчити запропоновані речення. Запропоновані речення стосуються теми уроку, і учні мають достатньо знань та особистого досвіду для висловлення власних думок. Після завершення роботи висловлювання зачитуються і деяким учням пропонується прочитати свої відповіді. В будь-який момент уроку учні повинні бути готові обговорити відповідь товариша або попросити його аргументувати свій варіант закінчення речення.

6.Мотивація навчальної діяльності шляхом виготовлення саморобних наочних посібників

На початку вивчення теми учні одержують перелік наочних посібників, які вони можуть виготовити. Виготовлені саморобні прилади, моделі, малюнки, що пояснюють те чи інше природне явище, карти старо­давніх поселень, описаних у підручнику, тощо учні демонструють на уроці, пояснюючи ідею створення й особливості «запропонованих ними посібників. Особливо цінними є пристосування, які учні вигадали самі та які правильно відбивають зміст матеріалу, що вивчається. В кабінеті створюється постійно діюча виставка саморобних наочних посібників, що дає можливість усім учням ознайомитися з творчими досягненнями одногрупників. Використання саморобних наочних посібників на уроках сприяє підвищенню інтересу до навчання, розвиває дослідницькі навички, підвищує продуктивність педагогічної роботи, наповнює урок елементами зацікавленості, викликає в учнів відчуття причетності до подій на уроці.

Крім того, учнів можна залучати до виготовлення таблиць і схем, що пояснюють матеріал теми. Ця форма роботи дозволяє не лише наповнити кабінет роздатковим матеріалом, але й формує в учнів уміння виокремлювати головне, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки та, що особливо важливо, сприяє активізації розумової діяльності.

7.Мотивація навчальної діяльності шляхом використання творчих завдань.

Складання кросвордів, сканвордів, загадок. Можливі варіанти роботи з кросвордом:

1.Розгадати кросворд, заповнивши порожні клітинки.

  1. Сформулювати запитання до слів, що даються учням у заповненому кросворді.
  2. Заповнити кросворд, у якому виділено певні ква­дратики. З літер, що потрапили в них, скласти ключове слово та пояснити його зміст.
  3. Скласти кросворд, використавши поняття з теми, яку запропонував викладач.
  4. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання під час уроку науково-популярної літератури.

Використання науково-популярної літератури в процесі вивчення   предметів сприяє активізації пізнавальної активності.

  1. Мотивація навчальної діяльності шляхом створення ситуації успіху.

Практика свідчить про те, що дуже складно працювати з невстигаючими учнями, тому що останні не можуть засвоїти нового матеріалу. Пропонується такий прийом, як дозування викладу навчального матеріалу, тобто подання його окремими невеликими смисловими дозами з обов’язковим закріпленням. На початку вивчення теми використовуються репродуктивні методи навчання, щоб учні переконалися у можливості відтворити матеріал, а потім уже використовуються творчі методи. Учні виконують завдання, використовуючи підказку, діючи за алгоритмом тощо. При цьому виникає проблема: як, наприклад, оцінити елементарні (на думку викладача) дії учня — відтворення не­великої дози матеріалу, розв’язання нескладної задачі, виконання легкої самостійної роботи. Враховуючи те, що для деяких учнів таке навчання було макси­мально можливим, досягнення навчальної діяльності слід оцінювати не лише середнім, але іноді й вищим балом. Такий прийом виправдовує себе, оскільки учні починають вірити у власні сили і згодом все краще оволодівають матеріалом предмета.

Складності в розумінні матеріалу, що вивчається, можуть бути спричинені значною кількістю в розповіді вчителя незнайомих слів, тобто «щільністю» незрозумілої наукової термінології. Щоб уникнути цього, слід чітко визначити мінімум наукових термінів, які повинен опанувати учень; доцільно показати (там, де це можливо) відмінність їх від повсякденних понять, навести аналогічні терміни, пояснити їх походження; ці терміни необхідно використовувати багаторазово для їх ґрунтовного закріплення в пам’яті. Можна використати прийом складання тезауруса наукової термінології.

Чим більш чітко та яскраво виконано поділ матеріалу на частини, чим більш рельєфно показано логічні зв’язки між ними, підкреслено складові, що містять нові знання, тим більш зрозумілим є його зміст. Цьому сприяють наголошення на ключових словах у тексті, наявність плану викладу, питання до нього. Якщо матеріал конкретизується рисунками, словесними прикладами, близькими до особистого досвіду учнів, то він стає доступним для розуміння і викликає інтерес до предмета.

  1. Мотивація навчальної діяльності на основі діяльнісного підходу до навчання.

 

  1. Навчальна діяльність під керівництвом викладача.
  2. Самостійна навчальна діяльність

Здійснюється в тому випадку, коли окремі етапи роботи або робота загалом виконується учнем без допомоги викладача. Можливе використання алгоритму дій на уроці або переважної частини уроків з певної теми. Викладач виступає в ролі консультанта.

  1. Самоосвітня діяльність учня

Прийоми самостійної роботи учня:

Прийоми фокусування уваги, що базується на використанні різноманітних видів контролю, поетапної перевірки своєї роботи тощо.

Загальні прийоми пошуку додаткової інформації.

Прийоми підготовки до державної атестації, тематичного оцінювання, семінару, лабораторних і практичних робіт.

Прийоми раціонального використання часу.

  1. Мотивація навчальної діяльності з допомогою екстраполяції.

Прийоми екстраполяції базуються на функції мозку прогнозувати. Вміння переносити наявні знання, вміння, способи діяльності в іншу ситуацію – яскрава ознака творчого мислення.

  1. Мотивація навчальної діяльності в процесі пізнавальних ігор та ігрових ситуацій.

До основних понять, що характеризують дидактичні ігри, належать: об’єкт, який моделюється; модельований процес; сценарій, у якому описуються правила гри, об’єкти та предмети; способи гри; регламент; учасники ігрового процесу.

Мотиви – головні сили, що рухають дидактичний прогрес.

Мотивація навчання на окремих етапах уроку

Вихованню позитивної мотивації навчання сприяють загальна атмосфера творчості в навчальному закладі та в групі, включення учня в колективні форми організації різних видів діяльності, співробітництво між викладачем і учнем, допомога педагога у вигляді порад, залучення учнів до оцінювання власної діяльності.

Важливим завданням навчально-виховного процесу є формування мотивації навчання на окремих етапах уроку.

Залежно від змісту уроку викладач повинен організовувати певний цикл навчальної діяльності і формувати відповідний їй мотиваційний цикл. Мотивація навчання на уроці відбувається в кілька етапів.

I етап — мотивація початку роботи, первинна мотивація.

II етап — мотивація виконання роботи, закріплення і підсилення первинної мотивації.

III етап — мотивація завершення уроку (результативність, постановка цілей на майбутнє).

Завдання викладача полягає у забезпеченні постійних мотиваційних дій учня на всіх етапах уроку.

Етап первинної мотивації

На початку уроку учень повинен зрозуміти, що корисного і нового він дізнається на ньому, де може застосовувати набуті знання. Викладач може використати кілька видів спонукання учнів до навчальної діяльності:

1) активізувати мотиви, що виникли на попередніх заняттях;

2) збудити мотиви незадоволеності своїми результатами;

3) посилити мотиви орієнтації на попередню діяльність;

4) посилити мотиви здивування, зацікавленості.

Мотивація буде суттєвішою, якщо учень зіштовхнеться з індивідуальними проблемами матеріалу. Педагогічні дослідження підтверджують, що найвищих результатів досягають ті учні, у яких викладач позитивно оцінює навіть незначні успіхи. Важче навчатися тим, кому педагог лише вказує на помилки та недоліки, і кого дуже рідко хвалить. І, звичайно, найнижча успішність у тих учнів, яким викладач взагалі не повідомляє про їх успіхи на уроці.

Етап закріплення і посилення мотивації

На цьому етапі викладач орієнтується на широкий спектр пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Можуть бути використані чергування різних видів діяльності: репродуктивних і пошукових, усних і письмових, індивідуальних і фронтальних.

Крім того, формуванню мотивації сприяє зацікавленість учнів методом викладу матеріалу:

  • цікаві приклади, досліди, парадоксальні факти, історичні екскурсії;
  • незвична форма подання матеріалу, що викликає здивованість в учнів;
  • емоційність мови педагога;
  • пізнавальні ігри;
  • дискусії;
  • аналіз життєвих ситуацій;
  • вміле застосування викладачем заохочення.

Особливого значення при цьому набуває вміння учня вчитися. Це передбачає, що учень має:

1) зрозуміти, що таке знання;

2) досягненні поставлених цілей, у роботі та суспільно корисній діяльності;

3) знати, як людина оволодіває знаннями і що засвоєння знань забезпечуються увагою, сприйняттям, усвідомленням, узагальненням і запам’ятовуванням;

4) привчати себе до постійного повторення пройденого матеріалу, прагнути дізнаватися більше.

Особливу увагу викладач має приділяти оцінці навчальних досягнень учнів, підключати їх до самоконтролю і самооцінки.

На формування позитивної мотивації впливає спосіб ознайомлення учнів з оцінкою. Наприклад, викладач не тільки констатує факт, а обов’язково хвалить учня за кожне нове досягнення у засвоєнні навчального матеріалу.

Етап завершення уроку

На цьому етапі важливим є вихід учня із діяльності з позитивним власним досвідом і виникнення позитивної установки на навчання у майбутньому, тобто позитивної мотивації перспективи. Для формування такої мотивації не завжди доцільно вести мову про успіхи учнів. Важливо також показати учням їх слабкі місця, щоб сформувати в них об’єктивне уявлення про свої можливості. Це зробить їх перспективну мотивацію більш дієвою.

Таким чином, підтримка викладачем різних видів мотивації на окремих етапах уроку сприяє внутрішньому зв’язку між його частинами, наповнює кожний етап психологічним змістом. Адже кожний етап уроку — це специфічна за мотиваційним змістом психологічна ситуація. Щоб побудувати психологічно грамотну структуру уроку, педагогу доцільно кваліфіковано планувати ту частину розвиваючих і виховних задач, яка пов’язана з мотивацією та реальним станом уміння вчитися в учнів.

Правильність вибору стратегії і тактики навчання на уроці сприяє повноцінному гармонійному розвитку особистості в цілому. Розвиток позитивної мотивації на уроці — це один із засобів розвитку особистості учня.

Висновки

 Усі вищі духовні потреби людини – у пізнанні, самоствердженні, самовираженні, самоактуалізації. Це прагнення до самовдосконалення, саморозвитку. Використати ці потреби для мотивації навчання – означає відкрити шлях до підвищення якості освіти. Основними серед стимулювання завдань навчання є стимулювання навчально-пізнавальної активності учнів та формування пізнавальних потреб. Адже, викладання – це мистецтво, а не ремесло  Винаходити, вимагати, удосконалюватися – єдиний можливий курс сучасного педагога.

Таким чином, підтримка викладачем різних видів мотивації на окремих етапах уроку сприяє внутрішньому зв’язку між його частинами, наповнює кожний етап психологічним змістом. Адже кожний етап уроку — це специфічна за мотиваційним змістом психологічна ситуація. Щоб побудувати психологічно грамотну структуру уроку, педагогу доцільно кваліфіковано планувати ту частину розвиваючих і виховних задач, яка пов’язана з мотивацією та реальним станом уміння вчитися в учнів.

Правильність вибору стратегії і тактики навчання на уроці сприяє повноцінному гармонійному розвитку особистості в цілому. Розвиток позитивної мотивації на уроці — це один із засобів розвитку особистості учня.

Формування мотивації до навчання учнів повинні бути ретельно вивчені педагогом, оскільки саме пізнавальна мотивація є неодмінною умовою успішної професійної діяльності людини. Мотивація до навчання тапізнавальної діяльності виступає перед нами як сильний засіб навчання. Активізація пізнавальної діяльності учнябез формування мотивації не тільки важка, але практично і неможлива. Ось чому в процесі навчання необхідносистематично збуджувати, розвивати і зміцнювати мотивацію як стійку рису особистості  і як могутній виховний засіб навчання.

Підвищенню мотивації навчання учнів сприяє використання сучасних комп’ютерних технологій таінтерактивних моделей навчання, а також уроки зі створенням проблемної ситуації на різних етапах; з використанням комп’ютерного тестування, позаурочна робота з виконання проектів і дослідницьких робіт з використанням ресурсів Інтернет.