Місце і роль сім’ї у вихованні дітей. Функції сім’ї у вихованні дітей

Місце і роль сім’ї у вихованні дітей. Функції сім’ї у вихованні дітей.

 Якщо хочеш навести лад у світі —

 наведи спочатку лад у власній сім’ї.

 Якщо хочеш навести лад у власній сім’ї —

 наведи спочатку лад у собі.

Сім’я є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім’я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям.

 Сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

 З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

 Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім’я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

 Ефективність виховання дітей у сім’ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейно­го виховання — міцний фундамент сім’ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов’язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

 Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім’ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім’ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

 Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов’язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

 Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім’ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

 Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

 Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

 Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов’язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

 Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов’язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь1.

 Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

 Виховання дітей в сім’ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об’єктивні (неповна сім’я, по­гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб’єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об’єктивних причин є неповна сім’я, яка з’являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім’ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

 Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім’ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім’ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з’являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

 Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

 Перша група — сім’ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

 Друга група — сім’ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об’єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб’єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім’ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

 Третя група — сім’ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У та­ких сім’ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім’ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

 У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім’ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім’ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

 Сім’я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою.

 Життєдіяльність сім’ї реалізується через основні її функції: матеріально-економічну (бюджет сім’ї, органі­зація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуття професії, відновлення втрачених на ви­робництві сил); житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту); репродуктивну (продовження людського роду); комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спілкування, взаємостосунки сім’ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну (формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду); релактивну (організація вільного часу та відпочинку).

 Сім’я є різновіковим колективом. Структура її багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національ­них традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молод­шими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім’ї. Тут формується світогляд дитини, став­лення до навколишнього світу. Спільне ведення домашнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, можливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім’ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування. Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

 Сучасні сім’ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім’ї поділяють на благополучні та неблагополучні.

 Благополучна сім’я — сім’я з високим рівнем внутрішньо сімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.

 Неблагополучна сім’я — сім’я, яка через об’єктивні або суб’єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

 Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може система регулювання сімейного виховання. Організацію допомоги батькам, якщо вони мають бажання нею скористатися, здійснюють вчитель, школа на основі формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

 Отже, педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання, залежить від типу сім’ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглибленню зв’язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім’ї.

 

Текст до п.3.

 Методи сімейного виховання – способи, шляхи , за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив на свідомість і поведінку дітей членами сім”ї \батьки, прабатьки, брати та сестри, інші родичі\.

 Вибір методів виховання в сім”ї залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д. Тому методи сімейного виховання несуть в собі яскраве відображення особистості батьків і невіддільні від них. Скільки батьків – стільки різновидів методів. Наприклад, переконання в одних батьків – м”яке навіювання, в інших – погроза, крик. Коли в сім”ї відносини з батьками близькі, теплі, дружні, головний метод – заохочення. При холодних, відчужених, звичайно, переважає суворість і покарання. Методи дуже залежать від встановлених батьками виховних пріоритетів: одні хочуть виховати в дітей рису слухняність, тому методи їх спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих.Інші вважають більш важливим бачити як дитина самостійно мислить, вчать виявляти ініціативу і, звичайно, знаходять для цього відповідні методи .

 Усі батьки використовують методи \прийоми\: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов”язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива); покарання ( позбавлення задоволень, відмова від дружби тощо, крім фізичного і морального насилля!)

 Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, що є проявом жорстокості, які шкодять фізичному і психічному здоров”ю дитини і принижують людську гідність.

 Вибір і застосування методів сімейного виховання спирається на ряд загальних умов: знання батьками своїх дітей; особистий досвід батьків; спільна діяльність; педагогічна культура батьків; вміння спілкуватися\ частота, обсяг, мова, тема спілкування , інтереси\.

 “Педагогічні знання батьків особливо важливі в той період, коли батько і мати є єдиними вихователями соєї дитини… У віці до 6-ти: років розумовий розвиток, духовне життя дітей у вирішальній мірі залежить від … елементарної педагогічної культури матері і батька, яка виражається в мудрому розумінні надзвичайно складних душевних рухів людини, яка розвивається”,- писав В.О.Сухомлинський \”Батьківська педагогіка”\.

 Різноманітними є засоби вирішення виховних завдань в сім”ї. Серед поширених засобів є: слово, фольклор, праця, домашній побут, духовний і моральний клімат сім”ї, символи, атрибути, реліквії, традиції \ родинні, народні, релігійні, державні\ тощо.

Ефективне та результативне сімейне виховання можливе, якщо воно буде здійснюватися за наступних умов \ Галузяк В.М.,Сметанський М.І., ШаховВ.І; Фіцула М.М.\: батьківське тепло, взаємна повага в сім”ї, довіра до дитини; частота й інтенсивність спілкування з батьками; сімейна дисципліна, методи виховання, які використовуються батьками; приклад батьків.

 Сучасна сім”я переживає перехідний період від патріархальної до бархатної сім”ї, де існує влада обох, де здійснено рівність чоловіка і дружини як в правах, так і в обов”язках. \Кравець В.П., Постовий В.Г.\

 Сім”я буде повноцінною і повною ланкою суспільства тільки за умови виконання своїх основних функцій, а саме: економічна, репродуктивна, виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, прагнення до особистого щастя.

 Разом з тим стабільність, міцність і єдність сім”ї забезпечується і взаємною любов”ю, моральною, економічною, правовою та іншими видами взаємної відповідальності всіх її членів, взаємопідтримкою, — розумінням та емоційною прив”язаністю. В сім”ї людина відновлює свої духовні та фізичні сили, заряджається енергією для трудових, творчих звершень, активної участі в суспільному житті\ К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський\.

 Протягом усього ХХ ст. сім”я в Україні переживала глибокі зміни, які торкалися усіх ланок її існування. З одного боку, сім”я подолала кризу патріархальних родинних стосунків, а з іншого, вона зіткнулася з новими проблемами, значною мірою втратила здатність виконувати життєво необхідні для людства функції й опинилася в кризовому стані.

 Кризові  явища, що спостерігаються в сучасній сім”ї , стосуються її економічних, морально — духовних та демографічних основ.

 Вивчаючи ситуацію, що склалася в сфері сімейного виховання І.П.Підласий виділив такі недоліки у сімейному вихованні: невисокий економічний рівень більшості сімей; низька культура суспільного життя, подвійна мораль; перевантаженість жінки в сім”ї та на роботі; високий процент розлучень; загострення конфліктів між поколіннями; збільшення розриву між сім”єю і школою. Сукупність цих та інших змін привели до фундаментальних зрушень у системі взаємодії «особистість – сім”я – суспільство». Прийняті в державі Закони, Програми щодо сім”ї в більшості залишаються декларованими \ низькі розміри соціальної допомоги тощо\. .

 Проте успіх сімейного виховання залежить від того, наскільки батьки готові до усвідомленого батьківства і материнства, щирі і чесні у своїй любові до дітей.

В. О Сухомлинський стверджував, що у хорошій сім’, де батько і мати живуть у злагоді, де панують тонкі відносини чутливості до слова, до думки і почуття, до погляду, у відносинах добра, злагоди, духовної єдності перед дитиною розкривається все те, на чому утверджуються її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага… Якщо ця віра зруйнована, в дитячу душу вривається  трагедія і горе.

 

У деяких родинах батькам зовсім байдуже, що роблять, чим займаються діти, ким вони стануть в майбутньому. Моральні вади, що панують в таких сім‘ях, завдають глибокої травми дітям. Їх  треба відгородити від потворного впливу середовища, оточити атмосферою чесності, правдивості, людяності.

 

Видатний педагог окреслював основні причини, що призводять до таких проблем в сім’ях:

 

—                   Споживацький характер способу життя багатьох дітей – деякі батьки, вважаючи, що їхній найголовніший обов’язок – працювати лише для щастя своїх дітей, насправді створюють цим умови, коли діти виростають, не знаючи ні в чому нужди, не знають  ні обов’язків і ні за що й ні перед ким не відповідають. Це призводить до душевно небезпечних наслідків – марнотратства, спотворення людської особистості, споживацького, паразитичного способу життя, до важковиховуваних особистостей.

 

—                   Неправильне виховання, психолого-педагогічна нестійкість сім’ї, нездорові умови, що оточують дитину в ранньому дитинстві(1 —  7-8р.)- саме в цей період починається деформація особистості і саме на цій стадії під тиском  несприятливих чинників, іноді випадкових, таких, що видаються малозначущими, виникають шкідливі для розвитку особистості ціннісні настанови.

 Всі без винятку важкі діти – це діти, які в рідній сім’ї відчувають, що вони нікому не потрібні – ні матері, ні батькові.

 В. О Сухомлинський говорив про те, що необхідно утвердити у душі дитини, яка бачить у сім’ї неправду, брехню, лицемірство, — це віру в людську красу, торжество добра, справедливості. Дитина повинна переконатися, що світлого, красивого, правдивого, життєрадісного в житті незрівнянно більше, ніж темного…. Особливе місце педагог відводить бесіді, в якій би дитина відчула, що вихователь ставиться до неї, як до рівної людини, ділиться своїми думками і почуттями.

 Він радив вдумливо, уважно, терпляче досліджувати, вивчати  розумовий, емоційний, моральний розвиток підлітка, шукати й знаходити причини, за якою дитина стала важкою.

 Він відзначав, що яким би педагогічно занедбаним не був підліток, він не безнадійний, а лише вимагає особливого підходу, уваги. Педагогічно занедбані учні найчастіше відзначаються негативним ставленням до читання, безсистемністю в читанні та низькою культурою читацьких інтересів. Тому саме читання вчить  її мислити, мислення стає стимулом, що пробуджує силу розуму.

 Виховання в навчальному закладі таких дітей реалізується в 3 основних видах діяльності – навчальній, громадсько-корисній та трудовій. Такі діти вимагають пошуку особливих методів та прийомів їхнього виховання.

 Головні настанови:

 —                  Створення для важких дітей та підлітків атмосфери доброзичливості, любові, розуміння.

 —                   Залучати до праці чи спільної справи, оскільки тільки  праця творить честь гідність людини.

 —                   Сприйняття важкого підлітка таким, яким він є, сприяння розвитку в нього всього найкращого, зміцнювати у дитини віру в свої сили і терпляче чекати того моменту, коли відбудеться хоча б маленьке зрушення в її розумовій праці…

 —                   Оскільки поява важких дітей і підлітків є наслідком цілого комплексу причин, то загальна стратегія виховного впливу повинна поширюватись на всі його суб’єкти: навчальний заклад, найближче оточення, сім’ю.

 —                   Побудова стосунків з важкими дітьми та підлітками на основі глибокої поваги й високої вимогливості до них.

 —                   Переконання батьків таких дітей у потребі корекції та зміни своєї поведінки, свого життя.

 Стиль  батьківського виховання        

         Ознаки  стилю       

Наслідки впливу на формування особистості дитини

 Авторитетний

Високий рівень контролю, теплі стосунки      

Визнають та заохочують ріст автономії власних дітей.

 Відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки. Допускають зміну своїх вимог в розумних межах.  

Діти дуже добре адаптовані: впевнені в собі, у них розвинений самоконтроль і соціальні навички.

 Вони добре вчаться в школі та мають високу самооцінку.

 Авторитарний

Високий рівень контролю,холодні стосунки   

Віддають накази та чекають їх точного виконання.

 Закриті для постійного спілкування здітьми.

 Встановлюють жорсткі вимоги та правила, не допускають їх обговорення.

 Дозволяють дітям лише незначною мірою бути незалежними від них.  

Діти, як правило, відлюдні, боязкі та похмурі, невибагливі, дратівливі.

 Дівчатка найчастіше залишаються пасивними і залежними.

 Хлопці можуть стати некерованими й агресивними.

 

Ліберальний

Низький рівень контролю, теплі стосунки      

Слабко або зовсім не регламентують поведінку дитини ( безумовна батьківська любов).

 Відкриті для спілкування з дітьми, але домінуюча спрямованість комунікації – від дитини до батьків.

 Дітям надана необмежена свобода за умови незначного керування з боку батьків.

 Батьки не встановлюють будь-яких обмежень.       

Діти схильні до неслухняності та агресивності.

 В присутності людей поводять себе неадекватно та імпульсивно, невибагливі до себе.

 В деяких випадках діти стають активними,рішучими та творчими людьми.

 

Індиферентний

Низький рівень контролю, холодні стосунки  

Не встановлюють для дітей ніяких обмежень. Байдужі до власних дітей.Закриті до спілкування через те, що обтяжені власними проблема-

 ми. Інколи байдужість поєднується з ворожістю.     

Діти часто проявляють свої руйнівні імпульси.

 Схильні до асоціальної поведінки.

 В спілкувані часто виявляють  агресивність.

 

 Аналізуючи відносини всередині сімейних систем, можна класифікувати патогенні сім’ї за двома ознаками — наявністю любові й авторитетності батьків.

 а) Любов до дитини є, але батьки — авторитарні, сильні.

 У таких сім’ях батьки хочуть бачити своїх дітей з таким майбутнім, яке вибрали самі батьки. Тоді батьки «женуть» власних дітей у це майбутнє силою. Загальні ознаки сім’ї такого типу — надмірна вимогливість до дитини, покарання, діти часто хворіють. За результатами тестування в дітей із сімей такого типу — відчуження у стосунках із власними батьками.

 б) Любов до дитини є, але батьки — слабкі.

 Батьки ніби «розчиняються» у власній дитині, у своїй любові до неї. Потакання всім капризам дитини; таку дитину формують нездатною та непристосованою до життя в оточуючому світі. Виникнення образ. За результатами спостережень за дітьми із сімей даного типу можемо говорити про стереотип сприйняття ними власних батьків та оточуючого світу: «Мати мені підкоряється, а отже, головний тут — я. Значить, вона не може мене захистити. А отже, я один на один зі світом».

 а) Любові до дитини мало (неприйняття дитини такою, якою вона є), але батьки — сильні.

 Дитину багато й сильно карають за найменші провини. Покарання в такій сім’ї не мають терміну давності: карають за минулі провини, за скоєні тепер і заради «профілактики» на майбутнє. Як правило, так чинять батьки ригідні або батьки, що перенесли в дитинстві підступність близьких (рос. — предательство).

 б) Любові до дитини мало (неприйняття дитини такою, якою вона є), але батьки — слабкі.

 Як правило, така ситуація спостерігається в асоціальних сім’ях, де діти ростуть «начебур’ян». Тут майже нема шансів щось виправити, оскільки у психіці такої дитини порушена структура прийняття соціальних норм. Її до цього просто ніхто не привчав. А здебільшого ще й демонстрували відторгнення цих самих норм самі ж батьки.

 

  1. Маятник — найстрашніший варіант виховання.

 

а) Перший варіант «маятникового» виховання: один з батьків — істерик (частіше мати) або алкозалежний (частіше батько) чи обидва батьки мають подібні порушення. Одні й ті самі дії дитини викликають у батьків різні реакції: від заохочення до гнівних реакцій. Дитина не знає, як їй поводитись. Формуються такі якості, як підлабузництво, постійні спроби пристосування, брехливість із метою пристосування до ситуації, підступність, інтроверсія, також закріплюється девіантна поведінка.

 б) Другий варіант «маятникового» виховання: один із батьків вимагає одного, а у другого з батьків — інші, часто протилежні вимоги. Наслідки для психіки дитини подібні до зазначених вище.

 в) Третій варіант «маятникового» виховання: прасім’я бабусі та дідуся ставлять батьківську сім’ю дитини в матеріальну залежність. Тоді дитина не знає, «якому Богові служити», не може знайти способу пристосування. Унаслідок цього дитина часто «стикає лобами дорослих», щоб на цей час саму дитину вони залишили у спокої та припинили з’ясовувати, кому дитина насправді належить і в кого на її виховання більше прав: у біологічних батьків чи в бабусі й дідуся, які забезпечують або дуже підтримують матеріально.

 У такій ситуації часто зниження психологічного захисту батьків у дитини викликає зниження імунітету. Механізм, що пояснює цей процес, досить наочний. Ми його ілюструємо таким чином: на поверхні моноцитів (імунних клітин) є механізм, який приймає ендорфін (гормон задоволення, радості). Якщо в дитини мало емоції радості, моноцити працюють дефектно — зниження імунітету — часті соматичні захворювання різного порядку.

 Як же дати зрозуміти та відчути дитині любов її сім’ї? Можна навчитися спілкуватися з дитиною та один з одним на п’ятьох мовах любові. Є п’ять основних способів, завдяки яким дорослі й діти сприймають інформацію про те, що їх люблять і виявляють до них свою любов. Це такі мови любові:

 

  1. Доторкання — тілесний контакт. Хлопчики й дівчатка однаково потребують пестощів, фізичного контакту з батьками. «Профілактична доза» для нормальної роботи імунної системи дитини — не менше восьми обіймів на день.

 

  1. Щирі, добрі слова, подяка. Мова пестливих слів, подяк. Добрі слова сповіщають про вашу любов більше, ніж просто слова «я тебе люблю». Хваліть свою дитину не менше трьох разів на день.

 

  1. Допомога. Допомагати — не означає робити щось за дитину. Допомагаючи, думайте про те, яку користь це принесе дитині.

 

  1. Час, проведений разом. Важлива не кількість проведеного з дитиною часу, а якість. Ви можете провести з дитиною 30-60 хв, але вона відчує, що то були тільки її хвилини і ваш час належав тільки їй. На цей час вимкніть мобільний телефон.

 

  1. Подарунки. Слово «подарунок» перекладається з грецької, як «незаслужена милість», і це твердження передає суть подарунка. Якщо його треба заслужити, то це вже не подарунок, а платня за послуги. Не використовуйте подарунки з метою маніпуляції дитиною. Діти дуже чітко відчувають такі речі і можуть не простити дорослим подібних ігор.

 

Отже, поважайте чоловік — жінку, а жінка — чоловіка, любіть своїх дітей, плекайте їх і пам’ятайте: свою любов дітям слід показувати, щоб вони її відчували душею. І тоді в сім’ї настане мир, і діти будуть здорові.

 

 

  1. Співпраця вчителів і батьків, громадськості в вихованні дітей.

 Сім’я є незамінним, глибоко специфічним соціальним інститутом розвитку особистості. Протягом усього життя родина є найважливішим компонентом мікросередовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім’ї домінує над усіма іншими впливами, значною мірою визначаючи її життєвий шлях у майбутньому. Саме в сім’ї закладаються основи ціннісно-мотиваційної сфери особистості, формується її характер.

 Вплив сім’ї на розвиток особистості залежить від її складу, морально-психологічного клімату, соціальної орієнтації, загальної та педагогічної культури батьків, часу і характеру спілкування кожного з них з дитиною, єдності чи суперечливості вимог до-неї, кола сімейних інтересів тощо. Особливе значення для розвитку особистості дитини мають наступні умови:

  1. Батьківське тепло, взаємна повага в сім’ї, довіра до дитини. Моральний розвиток дитини можливий лише в сімейній атмосфері взаємної поваги і довіри Діти, які емоційно залежать від батьків і відчувають до них велику прихильність, виростають більш совісними в порівнянні з тими, хто не знав таких відносин. Довірливі, щиросердечні стосунки сприяють тому, що діти поважають батьків, захоплюються ними і прагнуть бути схожими на них, що в кінцевому рахунку формує в них позитивні моральні якості. Діти, які відчувають турботу, любов і довіру батьків, вчаться так само ставитися до інших. Підлітки, які живуть в атмосфері ворожості і нерозуміння, хоча й бояться своїх батьків, але переймають їхні негативні риси.
  2. Частота и інтенсивність стчкування батьків з дітьми. Те, в якій мірі дитина ідентифікує себе з одним із батьків, залежить від частоти, інтенсивності і близькості їхнього спілкування. Для сина, що проводить більше часу і батьком, вплив останнього буде вирішальним. Аналогічно, дівчинка, якій бпижче товариство матері, скоріше ідентифікує себе саме з нею Завдяки частому й інтенсивному спілкуванню з батьками (особливо якщо воно демократичне) дитина переймає і засвоює батьківські цінності та норми. Однобічний авторитарний вплив батьків веде до більш слабких емоційних зв’язків з дітьми і знижує ефективність виховання.
  3. Сімейна дисципліна, методи виховання, які використовуються батьками

 Сімейна дисципліна впливає на моральний розвиток дітей, коли проводиться в життя не хаотично, а послідовно; коли підтримується за допомогою довірливого спілкування і переконування, а не зовнішнього контролю; коли між дітьми і батьками складаються демократичні стосунки, а не процвітає вседозволеність чи деспотизм

 Одним з найважливіших аспектів дисципліни є послідовність дій батьків та їхня взаємна узгодженість Непослідовність вимог створює в сім’ї нестабільну, нервову обстановку, що, природно, не сприяє моральному розвитку дітей, а іноді призводить до їх ворожості і навіть протиправних вчинків.

 Батьки, які надають перевагу методу переконування і порадам, справляють більш позитивний вплив, ніж ті, хто суворо контролює дітей. Використовуючи методи, спрямовані на розуміння і внутрішнє прийняття певних цінностей, батьки домагаються їх засвоєння дітьми. Пояснення і заохочення з метою направити чи виправити поведінку дитини сприяють моральному розвитку, у той час як фізичні покарання і постійні дорікання призводять нерідко до антисоціальної поведінки і правопорушень.

 Батьки, що покладаються на каральні методи, не досягають справжньої мети: формування у дітей совісності, уміння плідно спілкуватися і взаємодіяти з навколишніми. Жорстокі покарання, особливо на тлі негативних у цілому відносин, ведуть до того, що дитина виростає черствою, байдужою, недисциплінованою. Замість того щоб виховати чуйність, такі методи послаблюють чутливість, діти звикають боятися і ненавидіти, вони не хочуть піклуватися про інших, не прагнуть заслужити схвалення. Підлітка можна змусити підкоритися, але як тільки загроза покарання ззовні зникає, його поведінка стає потенційно антисоціальною.

 Зайва поблажливість з боку батьків також веде до відставання в соціалізації і моральному розвитку дитини, оскільки дітям не допомагають учитися контролювати себе При відсутності зовнішнього регулювання дитина залишається мов би поза мораллю Дітям необхідне батьківське керівництво. Без нього вони можуть вирости «зіпсованими» і швидше за все будуть зазнавати репресій з боку ровесників за відсутність поваги до інших людей, самоконтролю, витримки, внутрішнього стрижня.

  1. Приклад батьків.

 Важливо, щоб батьки самі були моральними людьми, якщо вони прагнуть прищепити своїм дітям моральні норми і цінності. Багаторічні дослідження дорослих, які у підлітковому віці були засуджені за антигромадську поведінку, свідчать, що в період становлення на них найсильніше вплинула антисоціальна поведінка батьків.

 На жаль, є родини, де складаються несприятливі умови для виховання дитини. До них належать сім’ї, уражені алкоголізмом, з аморальною поведінкою батьків, низьким культурним та освітнім рівнем, поганими житловими умовами та недостатнім матеріальним забезпеченням, конфліктністю у взаєминах між членами родини. До неблагополучних зараховують і зовні благополучні родини, у яких систематично припускаються серйозних помилок в сімейному вихованні внаслідок несприятливих взаємин між членами родини, педагогічної неосвіченості, низького рівня педагогічної культури. Діти з таких сімей, незважаючи на матеріальний «достаток, виростають озлобленими, замкненими, з порушеною вольовою активністю.

 У деяких сім’ях батьки цікавляться лише успішністю дітей у школі. Питання морального виховання, поведінки дітей, взаємин із товаришами, статусу їхньої дитини в класному колективі таких батьків не хвилюють.

 Ні про які контакти у стосунках батьків і дітей не може бути і мови у сім’ях, де переважає надмірна суворість у ставленні до дитини, застосовуються антипедагогічні засоби впливу. Деякі батьки не враховують вікових та індивідуальних особливостей дітей, їхніх інтересів, здібностей. Особливо гостро це відчувається, коли діти переходять у підлітковий вік. У таких родинах дитина почуває себе чужою, страждає від браку взаєморозуміння з батьками.

 Найбільш поширеними помилками сімейного виховання є невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання, неузгодженість виховного впливу дорослих членів сім’ї, а також впливу сім’ї і школи, вчителя. Ці помилки часто не усвідомлюються батьками, і тому виправлення їх вимагає від класного керівника високої професійної майстерності, такту і терпіння.

 

 

Пам’ятка для батьків

 

 

 

  1. Будьте для дітей прикладом у всьому.

 

  1. Зробіть для своїх дітей куточок для занять. Коли учень готує уроки, не відривайте його на сторонні справи.

 

 З. Вчіть дітей бути у всьому бережливими.

 

  1. Частіше бувайте у школі, радьтесь з педагогами, психологом з питань виховання дітей, допомагайте вчителям краще навчити ваших, дітей,

 

  1. Не кажіть нічого поганого про школу, вчителів, прищеплюйте дітям любов і повагу до школи.

 

  1. Слідкуйте за чистотою І охайністю дитини, за акуратним утриманням підручників, одягу. Чистота і акуратність дисциплінує дітей.

 

  1. Дотримуйтесь режиму дня,   слідкуйте,   щоб  дитина  не перевтомлювалась.

 

  1. Виховуйте у дітей вміння вести себе скромно і пристойно як вдома, так і на вулиці, в шкоді, в громадських місцях.

 

  1. Виховуйте у дітей повагу до старших і молодших.

 

  1. Не застосовуйте фізичного покарання до дітей, спокійно поясніть їм неправильність їх вчинків.

 

  1. Заохочуйте в дітей Інтерес до книги, природи, туризму, спорту.

 

  1. Привчайте дітей виконувати носильну фізичну роботу.

 

  1. Знайте з ким товаришують ваші діти, як вони поводять себе.

 

  1. Пам’ятайте, що виховання дітей — головний обов’язок батьків.

 

  1. Пам’ятайте, що тільки в тісній прані зі школою, можливо успішно вирішити питання виховання громадянина України.

 

Покарання

 

7 правил для батьків

 

  1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ані фізичному, ані психічному. Більш того, покарання має бути корисним.

 

  1. Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо ви зрозуміли, що занадто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок»!

 

  1. За один раз — одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все відразу, а не по одному за кожний вчинок.

 

  1. Строк давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням.

 

  1. Покарали – пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи – ані слова. Не заважайте розпочати дитині життя спочатку.

 

  1. Без приниження. Щоб там не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як Ваша перемога, над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що Ви несправедливі, дія покарання буде зворотною.

 

  1. Дитина не повинна боятися покарання, вона має боятися не Вашого гніву, а Вашої гіркоти.

 

 

 

Пам’ятка для батьків, або як спілкуватися з дітьми раннього віку

 

Шановні батьки!

 

Спілкуючись зі своєю дитиною, намагайтесь:

 

 

 

  1. Бути послідовними. Не забороняйте дитині те, що було дозволено ще вчора.

 

  1. Будьте ввічливі з дитиною.

 

  1. Співробітничати, а не керувати дитиною. Ваші накази, різкі заборони демонструють неповажне відношення до дитини, можуть спровокувати агресивну поведінку.

 

  1. Ввести чітку систему заборон. Їх повинно бути небагато, вони потрібні для відчуття безпеки для вашої дитини (наприклад: не брати сірники, не включати газ та інше).

 

  1. Формулювати заборони коротко, конкретно. Краще сказати дитині: „Гаряче!”, „Брудно!”, ніж „Відійди!”, „Не можна!”.

 

  1. Використовувати в спілкуванні з дитиною чіткі, зрозумілі дитині інструкції. Не читайте нотації. Скоріше всього дитина зрозуміє лише те, що ви незадоволені їй або навіть, що ви не любити її.

 

  1. Бути терплячими.

 

 

 

Меморандум від дитини

 

 

 

 

 

  1. У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Дозвольте мені пізнавати його безпечно, але не обмежуйте мене занадто.

 

  1. Домашні клопоти ніколи не закінчаться. Прошу, постійно й охоче присвячуйте мені декілька хвилин, щоб пояснити явища цього чудового світу.

 

  1. Мої почуття ще недозрілі – прошу, будьте чутливі до моїх потреб, не нарікайте на мене цілий день. (Вам також не подобається, коли хтось буркоче без кінця). Ставтесь до мене так, як ви б хотіли, щоб ставились до вас.

 

  1. Оцінюйте мої вчинки справедливо. Дисципліну опирайте на любові, даючи відповідні вказівки і взірці на життя.

 

  1. Щоб розвиватися, мені потрібно вашого заохочення, а не натиску. Лагідно критикуйте і оцінюйте, але не мене – тільки мої вчинки.

 

  1. Прошу, не робіть всього за мене, бо я тоді росту переконаний у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.