Дорога у 5 клас: особливості, труднощі, проблеми у наступності

Виступ на педагогічну раду про адаптацію учнів 5 класу .

Т.М. Федорова

Тема: « Дорога у 5 клас: особливості, труднощі, проблеми у наступності»

Бережіть дітей такими, якими вони є,

 зробіть їх такими, якими вони мають стати.

Ви маєте розгадати їх. На те ви й дорослі.

 

Ш. Амонашвілі

(Опора на презентацію)

Перехід з початкової школи в середню – це рубіж 4–го і 5-го класів. 4-й клас – достатньо спокійний період, коли вже все склалося: навчання, оцінки, взаємини. Це період відносної стабільності, коли психолог може з успіхом продовжувати займатися пізнавальним розвитком дітей. Саме із-за своєї стабільності  4-й клас часто випадає з поля зору педагогів і психологів.

Але це незвичайно важливий етап життя для дитини, оскільки  о б ‘ є к т и в н о  закінчується молодший шкільний вік і його підсумком  є глибокі зміни і позитивні перетворення в психіці дитини.

Молодший шкільний вік є сензитивним:

  • для розвитку пізнавальних потреб і інтересів, для формування мотивів учення;
  • для розвитку продуктивних прийомів і навиків учбової роботи, так званого «уміння вчитися»;
  • для формування особи дитини, розкриття його індивідуальності, формування самооцінки, самоконтролю і саморегуляції;
  • для засвоєння соціальних норм і зав’язування міцних дружніх зв’язків.

Всі ці зміни відбуваються в рамках учбової діяльності, оскільки вона в цьому віці – ведуча. Результатом змін є психологічні новоутворення, які стануть фундаментом для розвитку особи на наступному віковому етапі. Які ж це новоутворення? Питання принципове, оскільки нові якості і особливості, що розвиваються у дитини, можуть служити обгрунтуванням для вибору діагностичних методик.

Тому, в світлі всіх цих новоутворень, змін та нових явищ у житті 5-тикласника, слід постійно пам`ятати  про принцип наступності та поступовості. Потрібно робити акцент на опору, платформу вже відомого для дитини, а, отже і комфортного, того, що не викликає додаткового почуття тривожності у неї.

Принцип наступності в навчанні, вихо­ванні та розвитку дитини має велике значення,  це одна з найважливіших складових  систематичності і послідовності. Актуальність проблеми наступності підтверджується результатами психолого-педагогічноі діагностики, яка свідчить про зниження  загальної успішності учнів, наявність прикмет дезадаптації у деяких школярів, зниження емоційного благополуччя учнів та їх батьків.

Про що необхідно пам’ятати на перехід­ному етапі?

  • Про вікові та індивідуальні особливості учнів;
  • гуманізацію відносин з учнями;
  • вдосконалення самого педагога у про­цесі роботи;
  • те, що порушення гігієнічних вимог до уроку погіршує здоров’я учнів та педа­гогів;
  • необхідність підтримання тісного кон­такту з родиною учня.

З початкової школи виростає вся осві­та. Зміст самої назви «початкова школа», «школа І ступеня» визначає роль цієї лан­ки й особливу відповідальність вчителів за якість результатів. Перш за все це пов’я­зано з тим, що саме в цьому віці поступо­во провідною формою діяльності стає на­вчальна. Важливим є й те, що початкова школа — це вік шкільної освіти, багатий на свої ресурси, які треба своєчасно вияви­ти і розвинути. Розвитку сприяє пластич­ність психіки молодших школярів, їх го­товність до сприйняття нового, природна допитливість, емоційність.

Все це створює унікальні можливості для повноцінного виховання, навчання і роз­витку дітей цього віку. Отже, початкова школа — це базис освіти. Фундаментом якісної освіти є перш за все багатокомпо­нентний зміст початкової освіти та мето­дичне забезпечення.

Гострою залишається проблема наступнос­ті. Недостатня увага до реалізації принципу наступності на перехідному етапі впливає на якість знань, рефлексію, може призвес­ти до погіршення здоров’я, бо нові умови навчання у 5-му класі пов’язані з високими вимогами до інтелектуального й особистісного розвитку, ступеня сформованості вмінь і навчальних дій.

Рівень розвитку п’ятикласників різний: у одних він відповідає умовам успішнос­ті їх подальшого навчання; у інших ледве сягає допустимої межі. Тому цей перехід­ний період може супроводжуватися різного роду труднощами, які виникають не тільки у школярів, але й у вчителів. Для попере­дження можливих негативних явищ психо­логам необхідно провести спеціальну робо­ту з виявлення потенційної «групи ризику» дітей, чиє подальше навчання і виховання пов’язані з суттєвими труднощами.

У цей період відбуваються зміни психіки дитини. Засвоєння нових знань, нових уявлень дитини про навколишній світ пере­будовує життєві уявлення дітей, які  скла­лися раніше, а шкільне навчання сприяє розвитку теоретичного мислення у доступ­них дітям цього віку формах.

Завдяки розвитку нового рівня мислення відбувається трансформація всіх інших психічних процесів (за словами Ельконіна, «пам’ять починає мислити, а сприйняття —  думати»).

Тому саме ця перебудова разом з розвитком теоретичного мислення складає основний зміст розумового розвитку у молод­шому шкільному віці, тобто мислення у поняттях сприяє виникненню по завер­шенні молодшого шкільного віку рефлек­сії, яка є новоутворенням, перетворює не тільки пізнавальну діяльність школярів, а й характер їхнього ставлення до оточуючих і до самих себе.

Слід зазначити, що якщо молодший шкіль­ний вік — це вік початкового «ознайомлен­ня» з навчальною діяльністю та її основними структурними компонентами, то наступ­ний етап — це оволодіння самостійними формами роботи, етап розвитку інтелек­туальної, пізнавальної активності учнів, яка стимулюється відповідною навчально-пізнавальною мотивацією.

Від того, як відбувається початковий етап навчання у 5-му класі, залежать успішність переходу до якісно іншої навчальної моти­вації, яка спрямована не тільки на отримання  нової інформації, нових знань,  але й на пошук спільних закономірностей, а голов­не,— на засвоєння самостійних способів здобуття цих нових знань. Тому вже з початку навчання у середній школі розши­рюється саме поняття «навчання» (воно не лімітовано навчальними програмами, ви­конанням завдань тощо, а стає самостій­ним та цілеспрямованим).

На жаль, пізнавальна активність школярів розвинена слабко, а оцінка виступає як го­ловний стимул і основний «кінцевий ре­зультат» навчання. Навчальна діяльність перетворюється у формальну і не виконує своєї головної функції у розвитку дитини. Це характеризується зниженням зацікав­леності до навчання в школі, поширюють­ся такі симптоми, як «розчарування», небажання виконувати навчальні завдання на уроках і вдома, конфлікти з учителя­ми, порушення поведінки.

Найважливішою сферою, яка характери­зує рівень готовності дитини до навчання в основній школі, є соціальний розвиток, тобто ті якісні зміни, від яких залежить можливість жити в суспільстві, взаємоді­яти з іншими людьми, дітьми і дорослими. Соціальний розвиток насамперед характе­ризується рівнем засвоєння дитиною різ­них норм і правил поведінки.

Подолання дезадаптації школярів в умо­вах переходу з початкової ланки до серед­ньої—одна з головних проблем у навчаль­но-виховному процесі. Саме дезадаптація може бути наслідком порушення принци­пу наступності.

Особлива увага приділяється дезадаптації та соціально-психологічному розвиткові дітей. Навчальна дезадаптація виявляєть­ся в інтелектуальних процесах як усклад­нення  в  оволодінні навчальною діяльністю. Соціально-психологічна, як правило, має вияв у порушеннях особистісного харак­теру (труднощів спілкуванні та взаємодії з оточуючими). Відомо, що перехід дити­ни від початкової школи до п’ятого класу нерідко «тягне» за собою зниження її на­вчальних успіхів, погіршення психічного самопочуття, втрату інтересу до навчання. У таких випадках вчителі початкової школи  схильні  перекладати провину на на предметників, у яких досить благополучні діти стали «проблемними». У свою чергу, педагоги середньої ланки мають претензії до почат­кової школи. Насправді ж п’ятикласники та їхні нові вчителі переживають складний період адаптації.  Таким чином, наступність у навчально-виховному процесі в цілому виступає основною умовою на перехідному етапі, забезпечує неперервність освітнього простору школярів, цілісний особистісний творчий розвиток кожної дитини, створює середовище для повної соціальної й особис­тісної життєдіяльності дитини, її творчого розвитку, навчання, виховання, реалізації пізнавальних потреб.

Я пропоную більш детально зупинитися на розгляді цих двох важливих понять: «адаптація» та « дезадаптація» учнів 5-го класу.

Як ви розумієте слово «адаптація»? (асоціації, відповіді вчителів)

Поняття «адаптація» — одне з ключових у дослідженні живого організму, оскільки саме механізми адаптації, вироблені в результаті тривалої еволюції, забезпечують можливість існування в мінливих умовах середовища.

Психічна адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів.

Успішна адаптація залежить від спри­ятливих умов і змісту навчання, діяль­ності й спілкування дитини в сім’ї, дитячому садку і школі. Сформованість пізнавальних процесів, оволодіння значущою для даного віку діяльністю, достатній рівень соціально-психологічного розвитку дитини, стимулювання її як суб’єкта розвитку з боку педагогів і батьків позитивно впливають на научуваність дитини, зумовлюють її шкільну зрілість.

П’ятий клас (10 років) — це закінчення дитин­ства, період, який безпосередньо передує під­літковому. Саме на цей вік припадає найбільша кількість дітей із так званою «шкільною дез­адаптацією», тобто тих, які не вміють присто­суватися до умов та вимог середньої школи. Це може проявлятися у низькій успішності, пога­ній дисципліні, розладах взаємин із дорослими та однолітками, появі негативних якостей в осо­бистості та поведінці, негативних суб’єктивних переживань.

Умови навчання в середній школі висувають більш високі вимоги до інтелектуального й осо-бистісного розвитку, до навчальних знань. Од­нак рівень розвитку дітей у цьому віці не одна­ковий: в одних він відповідає умовам успішного навчання, а в інших ледь сягає припустимої межі. У зв’язку з цим у дітей можуть з’являтися різні труднощі. Це закономірно, адже діти вступають у новий період життя, коли закінчується шкіль­не дитинство і починається отроцтво.

П’ятий клас — один з визначних етапів у житті людини. Це не просто перехід від одного ступеня до іншого. У початковій школі провідною  була пізнавальна діяль­ність, головні спрямування дитини були зорієнтовані на навчання, для неї було важливе схвалювання вчителя, батьків за успіхи у навчанні. Було цікаво вчитися, пізнавати нове!

На час переходу у 5 клас діти вивчили ази наук. Все більше на перший план  виступає бажання спілкуватися з однолітками, бути прийнятим та визнаним. Тому на емоційне самопочуття дитини все більше впливає те, як складаються  її стосунки з товаришами. Суттєво змінюється характер самооцінки школярів цього віку (в цей перехідний пе­ріод можна говорити про кризу самооцін­ки). Незадоволення собою поширюється і на навчальну діяльність, здавалось би, вже опановану діяльність.

В результаті виникає психологічна незахищеність перед новим етапом розвитку, незадоволення собою, взаєминами з іншими критичність результатів навчання. Все це може стати, з одного боку, стимулом до розвитку, а може й негативно відбитися на характері, стати перешкодою для повно­цінного формування особистості.

Проблемним на перехідному етапі для п’ятикласників є складність адаптації у відно­синах з новими вчителями-предметниками, яка супроводжується часто конфліктами, взаємним незадоволенням. Авторитет­ний вчитель зникає, а на його  місце приходять декілька, кожний зі своїми вимогами та підходом. Дитина губиться,і, і якщо пер­ші кроки взаємин невдалі, шукають винуватого: частіше вчителя, рідко — себе.

Тому для класного керівника необхідними  є м’якість, увага, переживання за дитину, не допускається покарання. Перебудова  існуючого стереотипу — справа нелегка,  яка потребує багато зусиль  і часу.  Процес, протягом якого йде становлення особистості п’ятикласника, залежить від того, наскільки успішно буде проходити перехідний етап.  Як може проявлятися дезадаптація? У вигляді реакції активного протесту (агресивність, негативізм  у відносинах, напруженість, роздратованість); у вигляді  пасивного протесту (депресія, наявність страху,  відсутність інтересу до навчання,  шкільного життя); у вигляді реакції тривожності (невпевненість, напруженість, нестійкий контакт з однолітками).

Вирізняють такі складові готовності до навчан­ня у середній школі:

  • успішне засвоєння програмового матеріалу та сформованість основних компонентів на­вчальної діяльності;
  • наявність новоутворень молодшого шкільно­го віку — довільності, рефлексії, мислення через поняття тощо;
  • якісно новий тип взаємовідносин із доросли­ми та однолітками.

Особливості психічного, особистісного розвитку дитини на межі вікових періодів:

  • Відбуваються зміни у психіці дитини.
  • Перебудовуються сформовані раніше життє­ві поняття.
  • Завдяки розвитку нового рівня мислення (те­оретичного) відбувається перебудова всіх ін­ших психічних процесів: «Пам’ять стає мис­лячою, а сприйняття — думаючим».
  • Навчальна діяльність втрачає своє основне значення у психічному розвитку дітей. Але продовжує бути оцінюваною, важливою, впли­вовою на інтелектуальну сферу розвитку.
  • Якщо в початковій школі діти знайомилися з навчальною діяльністю, то в середній — опа­новують основи самостійних форм роботи.

Якщо інтелектуально та особистісно дитина не доросла до 5 класу, то замість адаптації виникає дезадаптація. Вона може відбуватися в сфері спілкування з однолітками та вчителями (замкненість, негативістська демонстративність, агресивність, конфліктність чи страхи, неправдивість, залежність, підлабузництво), в родинному спілкуванні чи в навчальній діяльності.

Що ж до труднощів у навчанні учнів 5-х класів, то причини можуть бути такі:

  • недостатність підготовки при нормаль­ному і навіть хорошому рівні розвитку мис-лення та інших пізнавальних процесів;
  • знач­ні пробіли в знаннях за попередні періоди навчання;
  • психологічні — несформованість необ­хідних мисленнєвих дій і операцій (аналізу, синтезу, поганий мовленнєвий розвиток, не­достатність уваги і пам’яті);
  • слабка довільність поведінки і діяль­ності— небажання, «неможливість», за словами школярів, «змусити себе постійно займатись».

Вчителям слід використовувати те, що учні 10—12 років дуже цікавляться способа­ми розвитку уваги і пам’яті, оскільки спос­тережливість, увага, вміння помічати деталі є тими рисами, які вони дуже цінують у собі та інших.

Крім того, важливими чинниками успіш­ної адаптації дитини до школи є сприятливі умови соціального середовища дитини, яки­ми є не тільки школа, але й сім’я. До них належать:

Правильні методи виховання в сім’ї
Адекватне усвідомлення свого статусу в групі ровесників
Безконфліктна ситуація в родині
У сім’ї немає конфліктів через алкоголізм
Високий рівень освіченості батька
Функціональна готовність до навчання в школі, шкільна зрілість
Високий статус у групі до вступу в 1-й клас
Високий рівень освіченості матері
Повна сім’я
Задоволення від спілкування з дорослими
Позитивний стиль ставлення до дітей вихователя і вчителя під час підготовчого періоду
Позитивний стиль ставлення до дітей 1-го класу