Дорога у 5 клас: особливості, труднощі, проблеми у наступності (продовження)

Пропонуємо, також, проводити роботу з батьками (батьківські збори, анкетування батьків, консультування батьків, запрошення їх на уроки та виховні заходи, залучення батьківської спільноти до участі у житті школи).

Здійснюючи дослідження,  ми переконалися в тому, що для вирішення проблеми дезадаптації необхідна спільна робо­та з батьками, початковою школою, психологічною службою школи, вчителями-предметниками.

Етапи адаптаційного періоду, причини дезадаптації

Що потрібно знати, щоб подолати труднощі адаптаційного періоду? Перш за все необхідно вра­ховувати динаміку цього періоду. Умовно адаптаційний період можна поділити на три етапи.

  1. Час ейфорії. Діти зустрічаються після довгої розлуки, у них багато вражень, якими вони хочуть поділитися. Усі відчувають при­лив нових сил. Для цього етапу характерний високий рівень психологічного комфорту. І навіть якщо у когось щось не вдається, завдяки літньому ресурсу багато неузгодже-ностей згладжуються. У цей час більшість учнів легко сприймають нові завдання і ви­моги. Період ейфорії триває перші два-три тижні вересня.
  2. Спад позитивного настрою. Далі по­зитивний настрій зазвичай знижується. І досить різко. Накочується рутина повсяк­денності, літній запас позитивних емоцій вичерпується. Учні вивчають новий матеріал. Досвідчені вчителі вважають, що краще в цей час використовувати ігрові, цікаві форми навчання і не дуже строго сварити за помилки. Другий етап розтягується теж на два-три тижні.
  3. Період стабільності. Потім настає період стабільності: постійний розклад, усі ролі розподілені, нові вимоги зрозумілі. Учитель уже знає, який у нього клас. Пройшли перші збори, встановлені певні контакти з батьками.

Зазвичай адаптаційний період завершуєть­ся десь до кінця жовтня. І тоді можна зроби­ти висновок, наскільки вдало він пройшов. Прорахунки, допущені в період адаптації, можуть виявитися в низькій успішності, проблемній поведінці, частих захворюван­нях. При цьому необхідно розуміти, що все це — ознаки загальної шкільної дезадап­тації, й не завжди буває тільки на початку навчального року.

Шкільна дезадаптація — з цим поняттям пов’язують відхилення у навчальній діяль­ності, утруднення у навчанні, конфліктну поведінку з однокласниками, неадекватну поведінку. Звідси випливає небажання відві­дувати школу.

Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптованості має бути спря­моване на усунення причин, що її виклика­ють.

Дитина потрапляє в нову соціальну групу. Нова ситуація сама по собі є дещо тривож­ною.

Дитина переживає емоційний дискомфорт, перш за все через невизначеність вимог учи­телів стосовно умов навчання, цінностей поведінки в колективі. Такий стан можна назвати станом внутрішнього напруження, настороженості, слабкої здатності до вирі­шення інтелектуальних завдань.

Дитина не може адекватно сприймати навколишній світ через призму власної три­вожності.

Усе це ускладнює навчально-виховний про­цес, продуктивність праці на уроці стає про­блемною. Навіть потенційний відмінник у си­туації дезадаптації може стати відстаючим.

Не менш важливим є процес адаптації вчителя. Якщо вчитель не знає своїх учнів, він не може успішно організувати їх само­обслуговування, індивідуалізувати, диферен­ціювати навчання.

Не має значення, як розпочався нав­чальний рік у школі — процес адаптації все одно відбувається. Питання в тому, скільки часу і наскільки ефективно. Завдання пе­дагогічного колективу: сприяти тому, щоб неминучий процес адаптації став інтенсивнішим.  .

Ефективність процесу шкільної адапта­ції значною мірою визначає успішність на­вчальної діяльності, збереження фізичного і психічного здоров’я дитини. Саме у цьому суть адаптаційного періоду в школі.

Дезадаптованість — не процес, а стан, що виникає від незадоволення основних потреб унаслідок використання неадекватних способів поведінки. Дезадаптованість учнів спричиняє неадекватну, погано контро­льовану поведінку, конфліктні стосунки, проблеми у навчальній діяльності.

Шкільна дезадаптація є симптомом ускладнень або неможливості подальшого розвитку дітей в умовах, що склалися.

Причини шкільної дезадаптації:

  • низький рівень розвитку загальних розумових здібностей;
  • високий ступінь емоційної нестій­кості;
  • несформованість мотиваційної сфери;
  • високий рівень домагань на тлі низь­ких можливостей;
  • характерологічні особливості;
  • незрілість психіки;
  • особливості сімейного виховання;
  • стиль керівництва педагогів.

У ситуації дезадаптованості виникає за­гроза появи неврозів, психопатій. Тому ство­рювати необхідні умови під час перехідного адаптаційного періоду потрібно не лише для першокласників, а й для дітей, які потрапля­ють у нові колективи, починають освоювати нові форми занять.

Для ефективності адаптаційного періоду дітей 5-х класів необхідно враховувати особ­ливості підліткового віку.

Підлітковий вік деякі науковці назива­ють біологічним дозріванням і соціальною затримкою. Молодшим шкільним віком за­кінчується епоха дитинства (10—11 років). Починається перебудова всього організ­му з дії статевих гормонів. Ця перебудова не співпадає із соціальним дозріванням. Криза переміщається на кінець підліткового віку при переході до юнацького. У підлітків з’являються нові фізіологічні відчуття. Може виникнути аутична орієнтація на внутрішню картину світу, зосередження на самому собі, відбувається підйом соціальної активності (пошук спілкування, тісні дружні зв’язки, романтична закоханість). У підлітків спо­стерігається, з одного боку, посилення кон­формізму, прагнення бути, як усі, а з іншо­го — прагнення відрізнятися. З’являється потреба у самоствердженні, демонстрація незалежності.

Ранній підлітковий вік характеризуєть­ся загостренням почуттів, а світ людських взаємин не викликає таких емоцій, як пред­метний світ. Недостатність уваги зі сторони дорослих робить особистий світ підлітка соціально вузьким. У зв’язку з формуван­ням рефлексії дитина особливо чутлива до безтактності дорослої людини. (Най­частіше ми спостерігаємо у підлітковому віці авторитарний стиль спілкування в системі «Дорослий — підліток».) Біологічні фактори мають великий вплив на психо­логічний розвиток підлітка. Змінюється збудливість нервових процесів, унаслідок чого виникають неадекватні реакції. Знач­но збільшується кількість немотивованих, грубих афективних учинків, дівчатка можуть змінюватися в емоційному плані — вони стають більш плаксиві. Формується ста­тевий потяг. У соціальному плані підліток починає активно входити у світ дорослих. З’являються авторитетні дорослі, оцінка особистості змінюється. Дорослі часто із за­пізненням фіксують нові зміни, збільшуєть­ся кількість негативних оцінок. У мотивах спілкування переважає потреба отримати підтримку зі сторони дорослого. Основні потреби пов’язані з успішністю у школі. Але в цей час часто трапляється погіршення результатів навчання.

Що ж допоможе п’ятикласникам вчитися успішно?

  • Збереження існуючого запасу здоров’я школярів в процесі здобуття освіти;
  • психолого-педагогічна підтримка кож­ного вчителя;
  • вибір особистісно орієнтованих освіт­ніх технологій;
  • набуття учнями стійких знань з мож­ливістю їх використання у нових ситуаціях;
  • формування ключових компетентностей.

 

Таким чином, слід передбачити:

  • поліпшення, оновлення, раціоналіза­цію діяльності класного керівника 5-го класу, вчителів-предметників, психо­лога;
  • розширення та обговорення «суміж­них» проблем психолого-педагогічного змісту;
  • глибокий психолого-педагогічний ана­ліз труднощів періоду адаптації;
  • координацію дій педагогічного колек­тиву в процесі прямого діалогу спеці­алістів, які працюють у початковій та основній школах

 

Рекомендації вчителям – предметникам у роботі з п’ятикласниками

  1. Враховуйте труднощі адаптаційного періоду, вікові особливості п’ятикласників при виборі термінології, доборі методичних прийомів.
  2. Не перевантажуйте учнів надмір­ними за обсягом домашніми завданнями, дозуйте їх з урахуванням рівня підготовки учня, гігієнічних вимог віку.
  3. Стежте за темпом уроку — висо­кий темп заважає багатьом дітям засвоювати матеріал.
  4. Налагоджуйте емоційний контакт з класом.
  5. На засіданнях методичних об’єд­нань, класних та шкільних нара­дах відпрацюйте єдині вимоги до учнів (дотримуйтесь єдиного орфо­графічного режиму, критеріїв оці­нювання).
  6. Продовжуйте розвиток та форму­вання ключових компетентностей дітей.
  7. Налагоджуйте емоційний контакт з батьками школярів.
  8. Ніколи не використовуйте оцін­ку як засіб покарання учня. Оцін­ка досягнень повинна орієнтуватися на успіх, сприяти мотивації навчання, а не її зниженню.
  9. Фіксуйте позитивну динаміку в розвитку кожного учня (не порів­нюйте Катерину і Миколу, а порів­нюйте Миколу сьогодні і вчора).
  10. Розвивайте навички самоконтролю, вміння оцінювати свою ро­боту й роботу класу. Не бійтеся визнавати свої помилки. Постій­но аналізуйте «плюси» і «мінуси» у своїй роботі.
  11. Використовуйте різні методики в групах, парах, індивідуально.
  12. Не утворюйте психотравмуючих ситуацій при виставленні оцінок за контрольні роботи, семестрові тощо. Виставляйте оцінки не фор­мально, а з урахуванням особис­тісних досягнень кожного учня.

Бажаємо успіху!