Чому підлітків потрібно любити навіть більше, ніж немовлят

У підлітковому віці діти ще більш вразливі, ніж в дитинстві. Маленькі забудуть образи і нерозуміння, а підліток все запам`ятає. Бережіть своїх «великих малюків»!

Обіймайте один одного частіше
та даруйте взаємне тепло,
ну й нехай на вас очі  таращать —
обімайтесь всім бідам на зло…

Обіймайте один одного частіше,
запалюйте взаємно вогонь,
і якщо хтось без причини заплаче,
підійди, пригорнись… обійми…

Обіймай своїх тата і маму,
всіх.., всіх.., всіх… намагайся обійняти,
щоб весь світ почав менше плакати,
та в  в усмішці починав більше сяяти…

Вважається дивним в суспільстві, коли матуся обіймає, пригортає свого дорослого сина, цілує його на очах у всіх…у деяких людей це викликає посмішку, у деяких — здивування чи нерозуміння…А знаєте… нічого зайвого тут немає, любов нікому ще шкоди не приносила, а ось байдужість і холодність  не роблять з хлопчиків чоловіків, коли діти виростають здається, що чогось недодали, ось і з’являються такі думки … дай Бог щастя всім синам, і трохи везіння!

Зазвичай, мами хвилюються за маленьких дітей — як поїли, як поспали. Розбили коліно, почубралися на майданчику через лопатку, злякалися собаки і так далі. Шмарклі стають сімейною трагедію, а поганий апетит — приводом викликати лікаря.

Від старших дітей зазвичай потрібно що — зробити уроки, відключити планшетник, взяти в руки книгу, прибрати кімнату, віднести за собою посуд на кухню, зателефонувати, якщо затримується, вимкнути комп’ютер, вже, нарешті. Ну розтягнув руку на футболі — нічого, помажеш маззю. Застудився — випий пігулку. Погано спав — нічого проти ночі в соцмережах сидіти. Ми вважаємо їх дорослими, що вони вже виросли, та, вже,  не потребують постійної турботи. А їм — цим нестерпним підліткам зі стрибками настроїв, нестійкою психікою та неконтрольованою, часом, дивною та незрозумілою, для них самих, поведінкою — потрібна турбота не менш, а то й більше, ніж немовлятам.

Нещодавно я зустрілася з такою сімейною ситуацією: У однієї моєї знайомої, окрім найменшої  доньки є 13-річний син. І їй здається, що він зовсім дорослий. Він вищий за знайому, майже, на голову і відростив 42-й розмір ноги. Стриманий з останніх сил, ввічливий в рамках пристойності, бурчить під ніс, іноді спалахує на рівному місці. Звичайний підліток. А вона була зосереджена на доньці.

І тось проходив один захід, на якому він повинен був виступити — сказати в мікрофон кілька слів. Моя знайома, навіть, не хвилювалася — Вася спокійно тримається на сцені, беручи участь в шкільних заходах. Його покликали на сцену, а він повернувся раптом спиною і пішов до виходу. Впав обличчям об підлогу і розсік підборіддя. Все виглядало так, як ніби він спіткнувся і невдало приземлився. І тільки його блідість і сині губи говорили про те, що він був непритомним. Хлопець дуже перехвилювався. Йому було душно. Чи я не знаю, що ще.

Потім був травмпункт, для дорослих, перший-ліпший на шляху. Але підлітки, нехай, навіть якщо, вони вище батьків, повинні їхати в дитячий травмпункт. З розсіченим підборіддям, нудотою і запамороченням, в супроводі мами, у якої трясуться руки, ноги і вона навіть говорити не може і навіть не плаче, а завиває. Тому що не втримала, що не догледіла, не очікувала, навіть припустити не могла! І якби у чергового лікаря не виявилося сина-підлітка, то він би не поставив на місце медсестру, яка кричала, що вони дітей не приймають.

— Ганьба, яка ганьба, — говорив Вася, — я ж так і не виступив.

А ми дивилися на нього — хлопчика, у якого вже цілком вольове підборіддя, тепер заклеєне пластирем, довжелезні руки і такі ж довжелезні ноги. І чомусь, ще дуже, дитячі перелякані очі, смішний вихор на потилиці, який він так і не розчесав вранці. І він тулиться до матері, як маленький. Лягає до неї на коліна і не виривається, коли вона  його цілує і погладжує по голові. Він навіть заплакав — від образи, від стресу, не від болю.

На наступний день вони відправилися здавати кров, щоб перевірити рівень гемоглобіну, кальцію і все, що потрібно. Вони разом, не соромлячись, без якихось зайвих ужимок та недоречностей- як батьки маленьких дітей. Так ось вони з сином здали кров, полежали, випили міцного чаю з термоса, з’їли аскорбінку, вийшли на перехрестя, щоб перейти дорогу, і дитина у неї знову почала падати … Вона його підхоплює, а він падає, і  нічого не може вдіяти. На вулиці, серед білого дня. Насправді це дуже страшно — ти в місті, повз ходять люди, їх багато, поруч аптека, магазин, кафе, перехрестя, дитина доросла,  не грудна, а йому так погано, що віддаси руку, ногу, аби він не з’їжджав по тобі на землю.

Всі йдуть повз, ніхто не зупиняється. Тільки з зацікавленістю дивляться, як вона намагається підняти хлопчика з асфальту. Сяк-так вона притулила сина на свіжопофарбований бордюр і почала кликати на допомогу. Знаєте, хто зупинився? Дві жінки на дорогих машинах — одна пропонувала воду і серветки, друга хотіла відвезти в лікарню. Але вони стояли на світлофорі, і їм дуділи в спини інші водії. Дуділи агресивно, роздратовано. А знайома моя, не могла дотягнути дитини до машини. Фізично. Якась бабуся з паличкою пішла ловити для неї машину з водієм-чоловіком, але ніхто не зупинявся. Вона погрожувала машинам слідом палицею. Знаєте, хто зупинився хвилин через 15? Молодий хлопець років 18, на вигляд — не набагато старший від її сина. Немічний хлопчина зграбастав Васю і уклав його на заднє сидіння. Потім домчав їх до будинку. Коли вона запропонувала йому гроші, той образився і сказав, що теж втрачав свідомість і кров носом йшла, а один раз так впав, що губу розсік. Це він не їй розповідав, а Василю, який слухав його з цікавістю. Хлопець знову почепив на себе її сина і дотягнув його до квартири, кинувши свою машину посеред дороги, не думаючи про те, що вона стоїть відкрита.

Буквально через два дні в метро на моїх очах по стінці став з’їжджати хлопчина.

— Наркоман, — гидливо прокоментувала жінка, яка сиділа поруч.

Першим кинувся чоловік, який виявився лікарем. Причому він кинувся ще до того, як встигли зреагувати  пасажири які стояли поруч, щоб зловити хлопчика припідлозі. І цей чоловік, на якого я б навіть не звернула уваги в натовпі, своїм тихим і суворим голосом миттєво звільнив сидіння, організував двох чоловіків, які перенесли туди хлопчика і встали струнко поруч, розстебнув куртку, віддавав вказівки. І в повітрі стали з’являтися нашатир, вода, серветки, шоколадки, навіть кава в картонному стакані …

— Тільки мамі не говоріть, — просив хлопчина, — вона хвилюватися буде.

У Васі тим часом йшла шкільна диспансеризація. Як він сам сказав, у кожного другого хлопчика лікар знайшла шуми в серці. Всі дружно при цьому були визнані «практично здоровими». Аналізи, які вони здали тиждень тому, не прийняли — «не положено». І синові знайомої потрібно знову здавати кров. А у Саші з його класу теж пішла носом кров — на контрольній з математики. Хлопчик просив, щоб не говорили мамі, і благав вчительку дати йому дописати роботу, щоб не було трійки.

Є багато порад — як розмовляти з підлітком, як визначити, що підліток потрапив у погану компанію … А я зрозуміла, що до підлітка потрібно ставитися, як до дитини. Цілувати його, обіймати, годувати з ложечки, знову цілувати, говорити ніжні дурниці, не відпускати від себе і кричати, якщо він затримався на п’ять хвилин на футбольному полі. Йому це потрібно.

— Я не прийшов вчасно, а ти мені навіть не подзвонила, — сказав Вася ображено.

Ці великі хлопчики ще зовсім маленькі. І їм дуже потрібна мама.