Чому ми так добре пам’ятаємо неприємні події?

Коли ми відчуваємо сильні почуття, «емоційна» частину мозку (мигдалеподібне тіло) їх запам’ятовує разом з багатьма подробицями тих подій, з якими ці емоції пов’язані.

У міру того як ми дорослішаємо, ці емоційні спогади впливають на розвиток нашої особистості, формуючи наше мислення, поведінку і переживання. При цьому ми часто забуваємо самі події, які спочатку викликали емоції і вироблення певних гормонів, пов’язаних з емоційним реакціями. Завдання психотерапевтів — відновити зв’язок між теперішнім і минулим, щоб дозволити людині не «застрявати» в полоні неконтрольованих емоцій.

Дамасіо запропонував теорію, згідно з якою у кожного нашого спогаду, збереженого в мозку, є емоційне забарвлення. В першу чергу ми згадуємо те, що пов’язано з найсильнішими емоціями. Крім того, такі асоціації допомагають нам краще приймати рішення.

Коли активується емоційне враження, ми часто говоримо, робимо і відчуваємо те ж саме, що і в момент, коли цей спогад «записався» в нашому мозку. Іншими словами, ми реагуємо на теперішню ситуацію так, як реагували на те, що відбувалося в інший час в іншому місці. В результаті, ми, раптом, без явної причини, зсердимося, дратуємося, агресивно захищаємося або боягузливо втікаємо, відмовившись відстоювати свої права.

Часто подібні реакції не адекватні поточній ситуації. Вони основані на минулому емоційному переживанні, і тому емоції часто не відповідають тому, що відбувається прямо зараз.

У неясній або неоднозначній ситуаціях мозок буде шукати в навколишньому середовищі щось знайоме, порівнювати поточну ситуацію з минулим, щоб виявити потенційні загрози для нашої безпеки. Якщо мозкові не вдається визначити, що небезпечно, а що ні, абсолютно все починає здаватися нам небезпечним.

Людина біологічно запрограмована запам’ятовувати все, що становить загрозу або, навпаки, обіцяє винагороду. Задоволення чи біль, які ми відчуваємо, підвищують статус і важливість спогадів, пов’язаних з цими відчуттями.

З точки зору еволюції це виправдано — події, що викликають сильні емоції, мають важливе біологічне значення. Багато уроків, які ми засвоюємо, підвищуючи свої шанси на виживання, задіють різні емоції: наприклад, страх, злість або радість. А гормони, які при цьому виробляються, покращують запам’ятовування.

Для наших предків, мисливців і збирачів, важливіше було пам’ятати про загрози, ніж про джерела винагороди. Якщо їм не вдалося отримати щось, що приносить задоволення, — життя на цьому не закінчувалося. Біологічні види, що не помічали загроз, вимирали. Наприклад, якщо з нашим далеким предком розправлявся ведмідь, його товариші запам’ятовували, що в цій частині лісу ходити не слід.

Ми не пам’ятаємо всі свої походи до магазину або поїздки на заправку. Але нам обов’язково запам’ятається, якщо магазин при нас спробують пограбувати чи, якщо ми обіллємося бензином з ніг до голови, намагаючись заправити машину.

Спогади, які не пов’язані з сильними емоціями, швидко вивітрюються, а те, що викликало сильні переживання, ми пам’ятаємо все життя.