Часто ставлю собі запитання — чому дорослі вважають себе важливішими дітей?

Мама готує обід і кличе сім’ю до столу. Мама може сказати дитині: «Сонечко, йди мити ручки і їсти». Пройде 5 хвилин, а дитини немає за столом. І тут мама вже може сказати: «Я не зрозуміла! Чим ти взагалі зайнятий, ти що, не чув, що я тебе кличу ?!»

А татові мама може так сказати? А тато мамі? А дитина може сказати батькам: «Так, швидко йди зі мною грати! Негайно!» Ні звичайно. Це неповага до старших. А де повага до дитини? Чому вона не може закінчити справи і прийти обідати? Її справи не важливі!

Або так: чи можуть діти бігати і шуміти в кафе? Ні. Якщо вони так роблять, це недолік виховання. Діти в такому випадку заважають дорослим, які прийшли в кафе. Але при цьому дорослі можуть дозволити собі палити і матюкатися, не дивлячись на те, що за сусіднім столом сидять діти. Але ось коли ці діти пробіжать поруч з криками «Алюлю!» Будуть косі погляди, мовляв — жах якийсь, куди дивляться батьки, ми ж не на дитячому майданчику …

Але діти в цей момент радіють життю. Вони веселяться, щиро, по-доброму … А ми їм говоримо: «Погано поводишся, не можна так!» Їх радість не важлива. Важливо щоб про нас не подумали погано … Виховані діти це ті, які тихо сидять за столиком. Дуже тихо, тсссс, а то тітка вижене …А чи винні діти в цій ситуації? Ми зробили те, що ми, дорослі, бажаємо — піти в кафе, при цьому, зовсім, не думаючи про бажання і комфорт дітей…Як часто можна спостерігати картину, коли пізно вночі, в кафе, де збираються дорослі, поруч з ними малеча…Є дитячі кафе, в яких для дітей створені всі комфортні умови, де можна бігати, кричати, алюлюкати без наслідків і «косих» поглядів відпочиваючих дорослих, де працюють аніматори…але ж нам для цього потрібно прикладати зусилля, відволікатися на бажання дітей, так же легше та й простіше — притягнути з зобою маля і цикати на нього весь вечір, щоб воно, не дай Бог, нікуди не влізло, чи не знесло щось в приміщенні, ми бажаємо розважатися, а дитина, щоб  поруч з нами сиділа струнко, не пищала і нам не заважала…зовсім при цьому забуваючи про психологію та вікові особливості дітей — їм потрібно активно рухатися, голосно кричати, діти — не дорослі, вони фізіологічно не можуть всидіти на місці спокійно, більше півгодини…

Окей. Перейдемо до дитячих майданчиків — як часто ви там бачите питущих і курців батьків? Я часто. І кажу я їм теж часто: «Будь ласка, не паліть тут …» І відчуваю себе ніяково, я ж практично на скандал нариваюся. Ну, це я так відчуваю себе. Але ті, кого я прошу не курити — батьки дітей, які гуляють на майданчику! Але здоров’я цих та інших дітей не має значення. Зате воно стає важливим, якщо дитина хоче взимку з’їхати з гірки. Холодно — застудишся. Або сніг спробувати на смак — холодний, брудний.

Якщо дитина їде в метро або автобусі і забруднить тітку ногою, то тітка вас вб’є поглядом, буде демонстративно обтрушуватись і навіть після ваших «Вибачте» вона може не заспокоїтися. Але у дитини короткі ноги і вони стирчать, так. Не підходьте близько, будь ласка.

Вихователь або вчитель кричить на дитину. Це виховний процес. Дитячі емоції не важливі. Важливо «донести» інформацію. Вихователь або вчитель не буде так «доносити» інформацію вам — батькам. Адже ви дорослі, вас ображати не потрібно. А дитину можна — вона ж, ще дитина, велика важливість.

Мама заходить в ліфт, за нею йде сусід з тридцятьма пакетами і п’ятьма бутлями води. Він починає завантажувати все це в ліфт, а мама мовчки чекає. Але ось вона заходить в ліфт з дитиною, яка хоче натиснути на кнопку. А в ліфті чекає сусідка. І мама, швидко натискаючи на кнопку, каже: «Ти ж бачиш, тітка чекає, все не плач, на зворотному шляху натиснеш.» Тітка — дуже важлива персона в даній ситуації.

Якщо в Googlе написати «Як ми ставимося до …», то варіанти відповідей вам запропонують такі: до людей, до природи, до музики, один до одного. На мій погляд, чогось не вистачає.

Але при цьому всі знають і розуміють, що всі проблеми і комплекси дорослих людей родом з дитинства. Так чи неважливі діти? Так чи дорослі важливіше дітей?

На цю тему можна дискутувати вічно! Суворістьість потрібна обов’язково! Батіг і пряник ніхто не відміняв і це правильно, а вседозволеність типу дітям не можна говорити «ні», а то це зламає їхню психіку ні до чого доброго не приводять !!! Щодо громадських місць теж правильно, що діти повинні розуміти де вони знаходяться, повинні вміти правильно сидіти!Але ж, все ж таки, ми дорослі і від нас залежить, якою надалі виросте наша дитина. Якщо ми бажаємо, щоб наші діти нас навчилися поважати і цінували нас та наші інтереси, ми повинні навчитися поважати і цінувати власних дітей, бачити в них маленьких особистостей.